Василь повертався додому, надворі вже вечоріло. Він свідомо тягнув час, зайшов в магазин, пройшовся ще вулицею, просто йому зовсім не хотілося додому.
А ще, в голові у чоловіка, скроні якого покрила сивина, все частіше крутилася думка, що він якось неправильно життя своє прожив, не та жінка була біля нього.
З Валентиною вони разом 22 роки. Їхня єдина донька заміж зібралася, от вони вже до весілля готуються.
Василь дочку свою дуже любив, саме заради неї в сім’ї і залишився, щоб доня тата мала. Христинка тримала його в сім’ї, а інакше, він давно би пішов до Віри.
З Вірою Василь зустрівся тоді, коли вже на пальці у нього була обручка. То ж, скільки міг, він глушив у собі почуття, яке обпікало його серце.
Валентину свою він не любив, так, кілька разів провів з клубу додому, коли в село приїжджав. А вона до нього прикипіла. Сама зібралася і приїхала до нього в місто, де він працював і жив. Тоді таке не заведено було, щоб жити разом до весілля, але Василь дівчину з хати виганяти не став.
А потім Валентина йому і заявила, що тепер він просто зобов’язаний з нею одружитися.
– Як ти собі це уявляєш? Отак я пожила з тобою, і, наче й нічого не сталося, приїду в село? Ти про моїх батьків подумав, що вони скажуть? – голосила Валентина, коли Василь їй натякнув, що пора їй вже додому.
В село Валя не повернулася, натомість, повела Василя вона в РАЦС, де вони тихо розписалися. І майже відразу Валентина сповістила чоловікові радісну новину – вона дитину чекає. А коли вже народилася донечка, то Валентина зовсім розслабилася – нікуди її Василь тепер від неї не дінеться.
Як не старався Василь, а полюбити дружину так і не зміг. Згодом, щоб менше її бачити, став він на заробітки їздити, по кілька місяців його вдома не було.
Валентина раділа – от як їй з чоловіком пощастило, ще й гроші вміє заробити. Сама ж вона на роботу не ходила, а навіщо, якщо чоловік зароблені гроші від неї не ховає?
Подбав Василь і про житло: спочатку квартиру для них купив, а потім, ще одну, для донечки. Тепер, коли Христина оголосила, що заміж виходить, житло пригодилося як ніколи.
На весіллі у доньки сидів Василь сумний, темніший чорної хмари, Валентина аж нерувати почала, мовляв, таке свято, а він сумує.
З горя випив собі Василь, і то добряче, хоча зроду не пив нічого. Він, як батько, свій обов’язок виконав – доньку виростив, заміж видав, житлом забезпечив.
Зранку Василь вийшов з дому, коли всі ще спали. Поїхав за знайомою адресою. Сів на лавку, і став чекати, в надії, що вийде зараз його Віра, яка заклопотано буде на роботу поспішати.
Віра і справді невдовзі вийшла, але, не одна. Поруч з нею був красивий чоловік, і вони вели за руки двох близнюків, років 5-6-ти. Щасливі, вони сіли в гарну автівку, і поїхали у своїх справах, а Василь так і залишився сидіти на лавці.
Було очевидно, що його кохана відносно недавно вийшла заміж, якщо діти такі малі. Їй пощастило з чоловіком, але вона саме на таке щастя і заслуговувала. Втомилася чекати на нерішучого Василя, який давно зробив свій вибір – залишитися в сім’ї.
Сидів Василь на лавці ще довго, бо просто не знав чоловік, що йому далі робити. Чомусь, повертатися додому йому хотілося найменше…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
