Мій чоловік Юрко і його двоюрідний брат Микола майже ровесники, Микола лише на пів року старший за нього.
Свекруха моя та її рідна сестра тітка Людмила постійно вихвалялися своїми синами, хто з них кращий. Все з’ясовували, чий син краще вчиться, успішніше спортом займається, престижнішу роботу знайде і більше зароблятиме грошей.
– Нас з Михайлом всі ці роки таке суперництво тільки і смішило, іноді втомлювало дуже, правду кажучи, – розповідав мені мій Юрко, – нам було абсолютно все одно, але матері наші не здавалися, вони продовжували робити свою справу й надалі, таке враження було, що вони ніби змагаються між собою.
Коли тільки ми зібралися з Юрком одружитися, Микола ще ні з ким серйозно не зустрічався, а ми подали заяву до РАЦСу і стали підшукувати собі житло для оренди, зрозуміло, були і подальші плани на дітей і житло в кредит, ми обоє ставилися до таких питанб серйозно, тому з перших днів сімейного життя вирішили собі будувати краще майбутнє.
– Ні, не подобається мені твоя невістка, – сказала рідна тітка чоловіка, – мій Микола собі кращу дружину знайде, з квартирою, щоб не жити в орендованих кутках.
Це все було три роки тому в селі, де жила мама моєї свекрухи і тітки Юрка. Всім своїм виглядом тітка Людмила давала мені зрозуміти, що таку дружину, як я вона для свого сина не хоче.
– Ти, доню, не будь такою, – навчала тоді свою дочку бабуся чоловіка, – не твоє діло, не варто лізти в сім’ю дітей, я до вас ніколи не втручалася, бо мала розум, мудрою була. Від того краще не буде, що ви будете лізти в сім’ї дітей, якщо їм добре, нехай живуть собі щасливо.
Через рік після нас зібрався одружуватися і сам Микола.
– Ось ви усі тільки погляньте, – пишалася тітка Людмила, – я ж казала вам! Подивіться на нашу Оксанку! Красуня така, розумниця, дівчина з дуже хорошої сім’ї, про таку невістку лише мріяти можна.
Оксана, наречена Миколи дійсно була дуже яскравою дівчиною, доглянута, впевнена в собі. До бабусі Юрка і Миколи вона на традиційні посиденьки приїхала на своїй розкішній машині, вивантажила пакети з делікатесами та різного роду подарунками.
Тітка Людмила пишалася дружиною свого сина, а я вже тоді чекала дитину, мені було не до того і на фоні Оксани я виглядала сірою мишею.
Свекруха моя дорогою додому була замислена, а потім сказала:
– Так, молодець племінник мій Микола, таку дружину знайшов, а ти, з дитиною та з дружиною, до старості на орендованих квартирах будете жити. Не могли спочатку вирішити питання з житлом, потім вже діти, раз за душею ні гроша!
Юрко тоді таки посперечався з мамою.
На весілля до Миколи мій чоловік пішов зовсім один, я була тоді вже на 9-му місяці.
Чоловік особливо нічого і не розповідав, я сама потім бачила фото зі святкування.
Розкішне весілля було у Миколи, а гості сильно відрізнялися. Немов невидима доріжка розділила гостей з боку нареченого, які виглядали скромно і запрошених з боку нареченої.
Весільний стіл розділили на дві половини. На одній половині сиділи гості зі сторони нареченої, ближче до молодих, а в іншій стороні стола, подалі від наречених, сиділи гості зі сторони Миколи. Я була дуже здивована, на скільки відсторонили родичів Миколи.
– Така, сім’я у Оксани, – говорила моя свекруха, – батько якийсь великий підприємець, дочці на весілля трикімнатну квартиру подарував, з ремонтом, меблями та технікою.
Минуло 2 роки після того весілля, наш син підростав, ми все ж взяли кредит на житло за допомогою бабусі Юрка, яка додала нам грошей на перший внесок. З Миколою і його матір’ю ми практично не бачилися, свої турботи і було не до того.
Ми знали, що брат чоловіка влаштували працювати у фірму тестя. Що вони їздять відпочивати, а Оксана поки не хоче бути матусею.
А тиждень тому ми зібралися за місто, до бабусі, яка святкувала свій 75-й день народження. Микола з дружиною не приїхав, а тітка Людмила, яка приїхала одна, була тиха і сумна.
– Оксана, виявляється, знайшла собі іншого, вони зараз розлучаються, а Миколу мого звільнили з роботи, – сказала тихо вона.
Оце так поворот!
– Онучку мій золотий, – свекруха так мило засміялася до мого сина – ось розплатимося за квартиру і за сестричкою твою матусю відправимо, так?
Я так зрозуміла, що я знову – улюблена і хороша невістка, гідна її сина.
Своє змагання свекруха у сестри виграла. Але мені на душі чомусь сумно від того. Адже свекруха не радіє щиро за нас і те, що в нас так добре складається. Вона більше раділа за те, що у її сестри все склалося значно гірше.
Як бути з такою родиною? Невже можна бути такою недоброю жінкою?
Фото ілюстративне.
