З своїм першим чоловіком я розлучилася, коли нам виповнилося по 40 років. Позаду було майже 20 років сімейного життя. У нас було дві доньки, які вже на той час були майже дорослими, старшій, Іванці, було 19 років, молодшій, Світлані – 17.
Ініціатором розлучення була я, адже ми з чоловіком давно стали чужими людьми. Петро пив, і його перестало цікавити все, що стосується мене і наших дітей, я вже мовчу про те, що він зовсім не заробляв грошей.
Тому я і наважилася на розлучення. Петро не був проти, йому було байдуже.
А я пішла далі в своїх кардинальних рішеннях. Я зібралася і поїхала на заробітки в Італію. Вирішила, що крім мене ніхто дітям не допоможе.
Зараз в Італії я вже 22 роки, навіть самій не віриться, що вже минуло стільки часу.
За цей період я двох своїх доньок житлом забезпечила, купила їм по двокімнатній квартирі в новобудові.
І весілля їм, в свій час, оплатила я. У нас в селі роблять великі весілля, на 300 гостей, то ж я, як заробітчанка, не могла зробити гірше – на весіллі моїх доньок все село гуляло, грошей я не шкодувала.
Власне, на весіллі своєї молодшої доньки, 8 років тому, я зустріла Михайла. Він вдівець, мій ровесник. Між нами відразу спалахнуло почуття, я навіть не уявляла, що таке може бути, коли тобі за 50.
Ми почали зустрічатися. Я стала відправляти гроші Михайлу, а він будував для нас нас будинок, в нашому ж селі.
Дітям своїм я про це нічого не казала, не хотіла, щоб вони знали. А коли вони мене питали про гроші, я їм говорила, що збираю собі на квартиру.
Доньки мої відразу стали сперечатися, на кого з них я маю ту квартиру оформити. Я їх заспокоїла, мовляв, ще нічого я не купила, а ви вже ділите.
Зараз мені 62 роки. Будинок вже готовий (оформила я його на себе), і Михайло наполягає на тому, щоб я вже залишалася вдома, і виходила за нього заміж.
Я не проти. Приїхала додому, все так гарно! Михайло виявився чудовим господарем. Я про такий красивий, затишний будинок навіть не мріяла ніколи, а Михайло все зробив якнайкраще.
Але що тут почалося, коли про це дізналися мої доньки! Вони стали кричати, що я зовсім з глузду з’їхала – в 60 років заміж виходити!
Також їм не сподобалося, що я будинок на себе оформила, мовляв, у мого чоловіка є діти, і вони теж зможуть претендувати на спадщину.
Мене так прикро вразила реакція доньок, що я не можу це словами передати. Я і уявити собі не могла, що вони у мене такі меркантильні.
Мені ж лише 62, невже я не маю права на особисте щастя? А коли ж мені жити, як не тепер? Хіба я цього не заслужила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.