На весіллі своєї молодшої доньки, 8 років тому, я зустріла Михайла. Він вдівець, мій ровесник. Між нами відразу спалахнуло почуття, я навіть не уявляла, що таке може бути, коли тобі за 50. Ми почали зустрічатися. Я стала відправляти гроші Михайлу, а він будував для нас нас будинок, в нашому ж селі. Дітям своїм я про це нічого не казала, не хотіла, щоб вони знали. А коли вони мене питали про гроші, я їм говорила, що збираю собі на квартиру. Та коли все з’ясувалося, мої доньки показали своє справжнє відношення до мене

З своїм першим чоловіком я розлучилася, коли нам виповнилося по 40 років. Позаду було майже 20 років сімейного життя. У нас було дві доньки, які вже на той час були майже дорослими, старшій, Іванці, було 19 років, молодшій, Світлані – 17.

Ініціатором розлучення була я, адже ми з чоловіком давно стали чужими людьми. Петро пив, і його перестало цікавити все, що стосується мене і наших дітей, я вже мовчу про те, що він зовсім не заробляв грошей.

Тому я і наважилася на розлучення. Петро не був проти, йому було байдуже.

А я пішла далі в своїх кардинальних рішеннях. Я зібралася і поїхала на заробітки в Італію. Вирішила, що крім мене ніхто дітям не допоможе.

Зараз в Італії я вже 22 роки, навіть самій не віриться, що вже минуло стільки часу.

За цей період я двох своїх доньок житлом забезпечила, купила їм по двокімнатній квартирі в новобудові.

І весілля їм, в свій час, оплатила я. У нас в селі роблять великі весілля, на 300 гостей, то ж я, як заробітчанка, не могла зробити гірше – на весіллі моїх доньок все село гуляло, грошей я не шкодувала.

Власне, на весіллі своєї молодшої доньки, 8 років тому, я зустріла Михайла. Він вдівець, мій ровесник. Між нами відразу спалахнуло почуття, я навіть не уявляла, що таке може бути, коли тобі за 50.

Ми почали зустрічатися. Я стала відправляти гроші Михайлу, а він будував для нас нас будинок, в нашому ж селі.

Дітям своїм я про це нічого не казала, не хотіла, щоб вони знали. А коли вони мене питали про гроші, я їм говорила, що збираю собі на квартиру.

Доньки мої відразу стали сперечатися, на кого з них я маю ту квартиру оформити. Я їх заспокоїла, мовляв, ще нічого я не купила, а ви вже ділите.

Зараз мені 62 роки. Будинок вже готовий (оформила я його на себе), і Михайло наполягає на тому, щоб я вже залишалася вдома, і виходила за нього заміж.

Я не проти. Приїхала додому, все так гарно! Михайло виявився чудовим господарем. Я про такий красивий, затишний будинок навіть не мріяла ніколи, а Михайло все зробив якнайкраще.

Але що тут почалося, коли про це дізналися мої доньки! Вони стали кричати, що я зовсім з глузду з’їхала – в 60 років заміж виходити!

Також їм не сподобалося, що я будинок на себе оформила, мовляв, у мого чоловіка є діти, і вони теж зможуть претендувати на спадщину.

Мене так прикро вразила реакція доньок, що я не можу це словами передати. Я і уявити собі не могла, що вони у мене такі меркантильні.

Мені ж лише 62, невже я не маю права на особисте щастя? А коли ж мені жити, як не тепер? Хіба я цього не заслужила?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page