Ми з батьком ще на весіллі своєї доньки зрозуміли, що її сімейне життя буде непростим. Наречена на весіллі так і бігала біля нареченого, накладала йому їжу в тарілку, сама носила різні страви, слідкувала, щоб біля нього все найкраще стояло. А зять мій сидів, як пан.
Нам, як батькам, було непросто на це дивитися, але донька ще до весілля знала, що нам наречений не до душі, але переконувала, що Юрко таки добра людина, а ми помиляємося.
Та, на жаль, ми не помилилися. Після весілля так і повелося в сім’ї доньки, вона крутилася, як бджілка, а чоловік повертався з роботи і вдома навіть за холодну воду не брався, все байдуже було йому. На вихідні лише відпочивав та з друзями їздив на рибалку часто з ночівлею.
Ми вже з батьком нічого не говорили доньці, адже розуміли, що вона й уваги на наші слова не звертає.
А нещодавно вона була в стаціонарі. Я щодня ходила до неї, носила свіжу їжу, навіть мама її чоловіка була декілька разів, приносила фрукти та йогурти. А Юрко за два тижні жодного разу не прийшов до дружини, все виправдовувався, що має купу справ, у нього, як не одне, то інше.
Ми з батьком забирали доньку додому. Просила її їхати до нас, я доглядатиму її, поки не стане краще. Просила залишити чоловіка, адже вона ще молода. Та вона щаслива йшла додому, казала, щоб я нічого не вигадувала, вона скучила за Юрком і ніколи не залишить свого чоловіка.
Прикро мені за сімейне життя доньки, я не знаю, як їй ще пояснити, що такий чоловік може легко сам залишити її, але найкращі молоді роки будуть вже позаду.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
