fbpx
Життєві історії
На Великдень мама сказала Ларисі, що буде розлучатися з батьком. Для доньки це стало великою несподіванкою, адже батькам 67 років. Відколи Олена Гаврилівна вийшла на пенсію, її чоловік приходить на кухню, сідає і, за старою звичкою, чекає, коли йому подадуть все, що потрібно: тарілку, ложку, хліб, соус, чашку з чаєм. Навіть не встане з-за столу, щоб щось взяти самому, встає лише тоді, коли вже поїсть. Причому, якщо завжди дружина подавала чоловікові тільки сніданок і вечерю, то тепер потрібно і обід, і полуденок, плюс якісь пиріжки чи млинці на перекус. А чоловік дуже любить смачно поїсти. Лариса маму розуміє, але її сестра на стороні батька і каже, щоб мама не розлучалася

– Так склалося, що у нас зараз суцільні неприємності в родині, навіть й не знаю, як це все налагодиться у нас, адже виходу зараз я, на жаль, поки не бачу, – розповідає 32-річна Лариса. – Батьки розлучатися зібралися, в 67 років, уявляєш? Точніше, мама зібралася розлучитися з нашим татом. Ні, ну як? Ми з сестрою такі здивовані неприємно взагалі, що й не передати, вже чого-чого, а такого від своїх батьків на старості років не очікували ми ніколи, я навіть подумати про таке не могла. Сорок років разом вони прожили, і на тобі у такий вік, що собі надумали, розбігтися.

Батьки Лариси дійсно все життя разом, і жили якщо і не «душа в душу» – якісь такі собі невеличкі суперечки у них час від часу траплялися – а то, на думку дочок, вельми непогано. Олена Гаврилівна все життя не працювала, займалася лише будинком та дітьми.

Робила жінка завжди це з душею: пекла, мила, винаходила якісь цікаві рецепти, шила-вишивала, крохмалем білизну прала і варила варення смачне з усіх ягід, консервації у неї вдома завжди було багато.

Батько, Олег Петрович, все життя пропрацював працівником на заводі. Фахівцем він був непоганим, чесно кажучи.

Великих грошей батько за життя не заробив, по за кордонах сім’ю не возив, але грошей для родини вистачало для досить непоганого життя, в домі завжди достаток та добробут панував. У всі часи і при всіх економічних негараздах дружина і дві дочки були ситі, добротно одягнені, в сім’ї був автомобіль, на якому влітку їздили за місто – купатися або по гриби. Батько ніколи не відмовляв в цьому ні донькам, ні дружині, він ніколи не був проти їх бажань та мрій.

– По дому, звичайно, батько не робив ніколи нічого, абсолютно. Не тільки їжу розігріти – чаю собі не міг налити, якщо мати вдома, ложка не знав де лежить, шукав її лише на столі, біля тарілки. Мама йому все подавала сама – їжу, одяг, рушники, вилки, хліб. За рухом брів вгадувала, чого йому не вистачає саме зараз. Хоча, якщо чесно, ми з сестрою теж не особливо обтяжували себе господарськими справами, у нас не було такого обов’язку, та й бажання особливого теж, щось допомагати в домашніх справах. Мама ж була домогосподаркою. І без нас було кому і приготувати, і ліжко застелити, і пропилососити в усіх кімнатах. Це зараз я розумію, що наша мама робила все за нас і це, можливо, було її найбільшою помилкою.

Зараз дочки живуть окремо від своїх батьків, а батько недавно вийшов на пенсію. Само собою зрозуміло, по домашніх справах при цьому він не почав.

Олег Петрович приходить на кухню, сідає і за старою звичкою чекає, коли йому подадуть все, що потрібно: тарілку, ложку, хліб, соус, кухоль з чаєм. Навіть не встане з-за столу щоб щось взяти самому, встає з-за столу лише тоді, коли вже поїсть. Причому, якщо все життя Олена Гаврилівна подавала чоловікові тільки сніданок і вечерю, то тепер потрібно і обід, і полуденок, плюс якісь пиріжки чи млинці на перекус. А чоловік дуже любить смачно поїсти, а зараз особливо, як ніколи.

Посуд за собою, зрозуміло, Олег Петрович ніколи теж не миє, навіть не відносить, просто встає після їжі і йде в кімнату з кухні. І постіль не застеляє. А той факт, що потрібно регулярно мити сантехніку, взагалі, здається, став для нього відкриттям. До цього він і не замислювався, що хтось в будинку – ну, зрозуміло хто! – цим займається.

Втім, робити все це він точно не збирається і не буде. «Це жіноча справа, чоловіки такого ніколи не роблять».

– Але він все життя так жив, нічого ж нового немає. Ніколи раніше в побуті нічим не допомагав, і ця приказка про «жіноча справа» була у нього в ходу з ранньої юності. Раніше ж Олену Гаврилівну це влаштовувало?

– Мама каже – а я втомилася біля плити стояти все життя і його доглядати і годити в усьому. Вона теж у віці, між іншим. Він, мовляв, вічно похмурий, незадоволений, без настрою, нічим не цікавиться, з будинку не витягнеш! Цілий день дивиться по телевізору щось, злиться, потім починає показувати свій поганий настрій на матері. Ні до чого не прагнув ніколи, ніде особливо з ним не були, з міста майже не виїжджали.

Виявляється, до чоловіка у Олени Гаврилівни купа претензій.

І молодша дочка Лариса її цілком розуміє.

– Тато дійсно людина непроста, – зітхає вона.

А ось старша сестра, сорокарічна Іванка, цілком на боці свого батька.

– Так не можна! – сердиться Іванка на матір. – Поки батько заробляв непогано, забезпечував нас, гроші в будинок носив, маму все влаштовувало у ньому. Він не вчора таким став – похмурим, упертим, мовчазним, не особливо чимось цікавився він і колись, без хобі та інтересів. Вона мовчки подавала йому шкарпетки, сервірувала вечері, мила сама мало не щодня сантехніку, ніколи ні слова поперек не сказала з приводу того, що ми всі свята сидимо вдома, що в гості ні до кого не ходимо, і до нас ніхто. А як став пенсіонером без зарплати, раптом з’ясувалося, що це щось неможливе і погане.

Тепер і дві сестри сперечаються між собою, хто з батьків правий, і шукають вихід, з того що сталося. Як вирішити проблему у сім’ї, адже спокою вже немає у цій родині?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – probud.

You cannot copy content of this page