fbpx
Breaking News
–  Нeмає у мене нiякої кoxанки! Людмило, схaменися! Щo ти знов пpидумала! – випpавдовувався батько. Та дружина дiстала лuст. Тоді чоловік pізко змiнив тoн: – Та ти на сeбе пoдивися! На кoго ти пеpетворилася. Ти ніxто. Ти нiколи не бyдеш щaслива! А я ось бyду! Пoвір мені! Вона кpасуня і змoже мене зpобити щaсливим. Через 25 років я зyстріла бaтька
Незчyлись, як увійшли до Степанового будинку. Уляна кuнyлaся тiкaти з хати. — Навіщо ти це робиш? Він же он як гuнe за тoбoю, – почула слова матері в cльoзах. Степан вже біля хвіртки cхoпuв Уляну за плeчі. — Вiдпyсти. Я — замiжня. У мене сім’я
Я чaсто їду на заpобітки. Одного разу виpішив влaштувати пеpевірку своїй кoханій – повеpнувся значно швuдше. Яким же бyло моє здuвування, кoли я побачив накpитий стiл. Дpужина кoгось чекaла, і явно нe мeне. Я yявляв, що зpоблю, кoли зaйде той, з ким вoна бeз мeне
Якoсь телефонує мені свекpуха і каже: – Як дoбре, що ти свого часу нiчого нe викuдала, заpаз все це Людочці знадoбиться! А я їй – а пpичому тут Людочка? Я для неї, чи що, це все беpегла? Кoли сестра мого чоловіка завaгiтніла, вся сім’я виpішила, що ми зoбов’язані віддати їм yсе, що у нас залuшилося, коли Максим пiдріс
Через місяць спільні знайомі обмoвилися Марині, що у Олега на нoсі весiлля з Наталією. Весiлля, за чyтками, вiдбулося перед Новим роком. А в кінці лютого Олег затeлефонував Марині – вперше з дня рoзставання. Сказав, що xотів би забpати речі, які залuшалися в її квартирі. – А ти дyмаєш, у мене тут кaмера збеpігання, чи що? – гоpдовито зaявила Марина. – Ні! Дaвно вже все зібpала і вuнесла на смiтник
Життєві історії
На цi заpобітки Марія звaжилася лише тoму, щоб заpобити гpоші і пoдати на pозлучення. Наpешті вона зaбере дoньку від бaтьків і зажuве ноpмальним жuттям. Тa чoловік здuвував Марію

На цi заpобітки Марія звaжилася лише тoму, щоб заpобити гpоші і пoдати на pозлучення. Наpешті вона зaбере дoньку від бaтьків і зажuве ноpмальним жuттям. Тa чoловік здuвував Марію.

У валізу летіло все підряд: дві шовкові сукні, що так і пролежали в шафі, подаровані мамою прикраси, ну куди їх одягати, хіба що на роботу, але там форма, навіщо? Два комплекти постільної бiлuзни, чоловік сказав залишити до кращих часів, навіщо, якщо є стареньке, а це може до весілля дочки долежить, приданим буде… Джерело

Марія стояла дивлячись в розкриту валізу і плaкала, стільки надій вона пов’язувала з цією поїздкою, а що на ділі отримала?

Два роки вона практично не бачила доньку, чоловік в ті тижні, що приїжджав з вахти на відпочинок економив буквально на всьому, відносячи чесно зароблені гроші в банк.

Будиночок на дві сім’ї, що зняли вони з Юрком, виявився для неї порожнім і незатишним, з сусідкою Аллою Михайлівною спільну мову молода жінка так і не знайшла, а більше вона тут ні з ким не познайомилася, хіба що з колегою своєю, Дариною, з якою вони працювали позмінно офіціантками в ресторані при готелі аеропорту. Але та була молода, легковажна, та й коли їм дружити раз змінюють один одного …

Марія сіла на ліжко, аж голова йде обертом, в скронях стукало, залишалася лише одна зміна до від’їзду додому, а потім вона подасть на pозлучення, знайде нормальну роботу за фахом, а вчилася вона на хіміка – технолога, забере доньку від батьків і заживе нормальним життям. Тільки ось без нього … Чоловік Юрко, як не старався, так і не став любим серцю Марії.

Читайте також: Ніна наpодила двiйнят: хлoпчика і дiвчинку. Aле чoловік заxотів дoдому зaбрати лuше сuна, а дoчку залuшити в пoлoговому

– П’ятий столик ще не обслужений, восьмий – салат і чай з тістечками, я тобі все написала в блокноті, – Дарина спішно зняла форму, одягалася в приталене шовкове плаття, і стояла біля дзеркала поправляючи макіяж.

-Ти куди така красива? – не втрималася Марія.

-На побачення, вчора познайомилася тут з клієнтом, Олександр Аркадійович, ну що так дивишся, сама то при чоловікові, а мені особисте життя якось влаштовувати треба, може підміниш завтра?

– Не можу, додому їду.

– Точно вирішила так? І все таки подумай, хороша людина твій Юрко, для сім’ї намагається, мені б такого …

– А забирай! – Марія якось криво посміхнулася, зав’язала фартух і вийшла в зал.

– З жиру ти, Маріє, бісишся, – сказала Дарина в слід, але та вже не чула.

***

– Марія! – почула раптом жінка знайомий чоловічий голос.

Обернулася.

– Антон! Яким вітром?

– Ось додому лечу, а ти зовсім не змінилася, – з посмішкою сказав чоловік.

– Скажеш теж, не змінилася … що замовляти будеш? – запитала жінка згадавши про свої прямі обов’язки.

– Чай, замерз поки їхав, рук зовсім не відчуваю.

– Добре. Зараз принесу.

До чаю вона поклала щедро посипані цукровою пудрою пончики, як він любив в ті далекі студентські часи.

Антон … а він і не змінився зовсім, все ті ж в зелену іскорку блакитні очі, підборіддя з милою ямкою, хвилясте русяве волосся. А десь в батьківській квартирі на самій верхній полиці шафи Марія зберігає всі його листи і вірші, присвячені їй.

Рейс Антона затримувався, чоловік просидів півдня у ресторані, чай змінили напої міцніше. А перед виходом він міцно стиснув її руки в своїх і сказав:

– Поїхали зі мною, ну що ти тут забула.

– Я заміжня.

– За доброю людиною?

– За прекрасною. Антон, тобі пора, запізнишся.

Її увагу відвернув новий відвідувач, поки приймала замовлення і сліду не було Антона , лише дипломат залишився на колишньому місці. Марія підбігла до вікна – по пустій, занесеній снігом дорозі він йшов похитуючись, в розхристаному пальто до автобусної зупинки, а потім раптом послизнувся і впав. Годинник повільно наближався до восьми, ні, він точно запізниться на літак!

Нашвидкоруч накинувши на плечі шаль, жінка вискочила на вулицю, підхопивши на ходу речі. Мороз міцнішав, сковував рухи, але вона добігла, допомогла піднятися, вручила дипломат …

– Маріє, спасибі тобі … за все …

– Іди, а то запізнишся …

Як дійшла назад вона не пам’ятала, пам’ятала, що було тільки дуже холодно, зуб на зуб не попадав, не допоміг гарячий чай, відпросившись за п’ятнадцять хвилин до кінця зміни, жінка поїхала додому.

Раптом їй стало нестерпно гаряче, захотілося спати, відкривши навстіж вікна вона провалилася в глибокий сон …

Їй снилося їх з Юрком весілля, щасливі батьки, гості. Голосно звучала музика, вона, Марія, пішла танцювала з подружками.

– Ех, Марійко, яка ж ти щаслива, за хорошу людину заміж вийшла … цінуй! – сказала одна з них.

А потім в сон увірвалися чужі голоси, один з яких явно належав її, тільки її Юркові.

– Як вона, лiкарю?

– Краще, температура нормалізувалася, але я рекомендую залишити її ще на тиждень під наше спостереження.

– Звичайно…

Марія відкрила очі, вона була в лiкарняній пaлаті, поруч з її ліжком стояв її чоловік з букетом квітів в одній руці і пакетом з фруктами в інший.

– Юра …, – прошепотіла вона.

– Привіт, кохана, як себе почуваєш?

– Ти ж на вахті.

– Я приїхав, як тільки дізнався, що ж ти себе не бережеш? – стурбовано сказав чоловік.

Він присів поруч з ліжком на табурет, викладаючи фрукти в глибоку тарілку на тумбочці.

– Ось, їж, свіжі.

– Ну навіщо ти витратився?

-Маріє, запам’ятай раз і назавжди, мені для тебе нічого не шкoда, і якщо щось не так було … ти прости. Я ж як краще хочу – щоб ми повернулися не до батьків, а в свою квартиру, забрали доньку, зробили ремонт, а потім і машину візьмемо. Все у нас, як у людей буде.

Я бачив валізу … Маріє, не їдь, залишилося зовсім небагато – пів місяця, а потім я звільнюся і поїдемо …

– Юро, хороший ти у мене, це ти мене прости …

Літак, набираючи швидкість, відірвався від землі,вдома їх з нетерпінням чекає дочка, і нова чиста сторінка їхнього сімейного життя, вже вчотирьох … Марія чeкала дuтину.

Related Post