fbpx
Життєві історії
На ці Різдвяні свята мені вдалося покликати сина з невісткою та онуком до себе в гості. За святковим столом я почала розмову про те, що я живу поруч, можу сидіти з дитиною, а невістка нехай вже йде на роботу. Але Софії це не сподобалося, вона сказала, щоб я сама влаштовувалася на роботу, якщо занадто мені нудно вдома. Що тут і скажеш, і це все на саме Різдво. Святковий настрій відразу ж пропав – я хотіла допомогти, але моєї допомоги не потребують

Мене звати Олена Вікторівна, зараз я практично самотня пенсіонерка, хоча у мене і є син. Мені 63 роки, я все життя пропрацювала секретаркою в одного начальника, а цього року моє керівництво відправило мене на пенсію. Я з таким рішенням категорично не згодна, збиралася ще працювати. Але на роботу прийшли молоді, а мені сказали: відпочивай, та доглядай онука.

Я б і рада сидіти з дитиною, якби невістка мені дозволила. У мене склалося таке враження, що вона мені просто не довіряє. Цікаво, як же це я її чоловіка виростила?

На ці Різдвяні свята мені вдалося покликати сина з невісткою та онуком до себе в гості. Взагалі, приходять вони до мене дуже рідко  – раз на кілька місяців. Живемо ми поруч, але спілкування не виходить у нас. Щоб заманити їх до себе в гості, мені приходиться добре постаратися.

Невістка Софія не працює, а онуку вже 4 роки. За святковим столом я ще раз почала розмову про те, що мовляв я живу поруч, готова їм завжди допомогти. Ви мовляв молоді, повинні бути на виду, на роботу ходити. Я онука дуже люблю, ніколи не ображу. Готова водити і на гуртки і куди завгодно. Невістка моя змінилася в обличчі, ніби обшпарили її.

Почала нервувати, говорити, що я лізу не в свою справу, постійно суну свій ніс в їх сім’ю. Я почала невістку заспокоювати: «Софійко, заспокойся, ну не потрібна вам моя допомога, значить не потрібна». Але мою невістку понесло, вона почала згадувати всі образи свої, а в кінці сказала, щоб я влаштовувалася на роботу, занадто мені нудно вдома, ось і лізу куди мене не просять. Що тут і скажеш?

І це все на саме Різдво. Мені так прикро стало, святковий настрій геть пропав. А головне, в чому я винна. Невже невістка так близько до серця прийняла мої слова, що їй пора на роботу?

Далі сиділи мовчки. Син мовчав, намагався не дивитися мені в очі. Діти пішли, а мені так прикро на душі було, як же все несправедливо. Я ж від щирого серця хочу допомогти. Я розумію, що молоді повинні жити самі собі. Але я їм і не заважаю. Я просто хочу допомогти, але моєї допомоги ніхто не потребує.

А може і правда пошукати мені собі роботу? Дуже мені важко сидіти вдома одній і без діла. Я ж звикла щодня вставати і йти на роботу, а ці кілька місяців, що я на пенсії, я вдома собі місця не знаходжу. Не розумію я свою невістку, чому вона не хоче йти на роботу? Вона, до речі, і до заміжжя не дуже то і працювала. Виходить, вона все життя збирається сидіти вдома, а мій син має працювати за двох?

Фото ілюстративне – kazved.

You cannot copy content of this page
facebook