Заміж я вийшла майже 3 роки тому.
Я щаслива з Денисом, він людина хороша, відповідальна.
А ще дуже добре ставиться до своєї родини, поважає батьків, він хороший сім’янин, я вважала, що мені пощастило з ним.
Дітей поки у нас немає, так складається поки, ми обоє працюємо, зараз орендуємо житло, а хочемо назбирати гроші на свою квартиру.
Та ми з Денисом мріємо про двох своїх діток, ми будемо гарними батьками, просто обоє переконані в цьому.
Виходить так, що батьки чоловіка живуть ближче до нас, у них квартира у нашому місті.
А мої тато й мама живуть в селі, до них кілометрів 250.
У нас з Денисом є своє авто, тому ми з ним іноді провідуємо моїх батьків, але не так часто, як би мені того хотілося. З батьками живе, ще мій брат, але він ще молодий, неодружений, а батькам потрібна допомога та підтримка в усьому.
На кожне свято чоловік постійно каже, що ми маємо йти до його батьків, адже там щосвята збирається їх вся велика родина.
У них так заведено. Тому я вже заздалегідь знаю, де ми маємо провести свято.
Якщо щиро зізнатися, родина мого чоловіка сприйняли мене якось дуже прохолодно, але я, особливо, увагу на це не звертала, адже розуміла, що мені не з ними жити, а зі своїм чоловіком.
Тому, коли ми всі разом збираємося за одним столом цілою родиною, мені навіть немає до кого заговорити.
Вони усі веселяться, щось згадують, якихось спільних знайомих, якісь події, багато спілкуються, у них багато спільного, а я навіть слова не можу вставити, для мене це щось чуже.
Зате мама чоловіка і його рідна сестра, моя зовиця, бо в неї, бачте, мала дитина, за вечір мені дають купу завдань: те принести, посуд змінити, тарілки помити, чашки протерти, усім каву та чай теж роблю я.
А ще, коли всі вже веселі і гарно гуляють, я маю сидіти з дітьми: розповідати казки, водити в туалет, при кожній такій потребі.
Загалом другу частину вечора діти завжди на мені, адже батьки всі веселяться і відпочивають.
Я переконана, що якби я просто зібралася і пішла додому, ніхто б ніколи й не помітив мою відсутність.
А от коли ми з чоловіком приїжджаємо до моїх батьків, вони не знають де ж посадити зятя, мама готує улюблені страви Денис, ніколи не навантажує його роботою, лише я прошу чоловіка щось допомогти батькам.
Але ми ніколи не їздимо до моїх тата й мами на свята.
Коли в селі усі батьки виглядають своїх дітей на Різдво, чи на Великдень, ретельно готуються їх частувати усіма домашніми смаколиками, то мої мама з татом знають, що я буду у свекрів і сумують за нами.
Виходить на свята ні в мене, ні в батьків радості немає зовсім.
Тому, останнього разу, коли ми були в моїх свекрів я сказала йому, що наступне свято я проведу в селі, зі своїми батьками, про що мрію давно, але жодного разу, відколи я в шлюбі, не можу зробити.
Якщо він не захоче їхати зі мною, я поїду сама.
Тепер чоловік ображається на мене, він засмучений і не хоче відмовляти батькам, коли вони знову покличуть нас до себе.
А я більше не хочу бути служницею і теж просто хочу радіти святу поруч з найріднішими людьми.
Свекри дуже ображаються на мене.
На цей Великдень вони нас до себе запрошую, а я не хочу і зараз повідомила попередньо, що не прийду.
Маю право! Хіба не так?
Фото ілюстративне.
