Сьогодні пишу свою розповідь сюди, а у самої аж настрою немає після того вечора, і відчуття новорічного свята пропало, не можу зрозуміти, за що ще на мене образилися. Ну як так можна?
Я завжди добре ставилася до дітей, якщо вони досить виховані, але тут навіть слів у мене немає – до чого ж бувають вони з важким характером і не виховані, але не завжди діти винні у цьому, думаю, що вина й батьків в цьому якась є!
Або їх батьки так виховали, чи мало часу їм приділяли?
У нас з чоловіком є 18-річний син, зараз він навчається в іншому місті, але з ним ніколи в гості не соромно було сходити, адже він поводив себе тихо і виховано завжди, ніколи нікому не заважав. Син поважав дорослих і завжди добре поводив себе в чужому домі.
А якщо збиралася суто доросла компанія в когось, то бабусі сина свого ми завжди залишали, адже я чудово розумію, що бувають такі компанії, куди дітей малих краще не брати, та й відпочити дорослі самі іноді теж хочуть.
А тут таке, що навіть слів немає. Але почну вже свою розповідь.
Цей Новий рік ми планували зустріти з чоловіком лише вдвох, про інше й мови не вели, святкувати бажання не було, але посидіти разом, поспілкуватися, приготувати салатик.
А тут якраз повернулися наші друзі з-за кордону, вони вже давно живуть в Німеччині, а тут на свята повернулися в Україну, провідати батьків та родину свою.
Загалом якось вийшло так, що вони напросилися до нас на Новий рік, сказали, що будуть зустрічати з нами, адже скучили, давно не бачили нас.
З Наталею і Андрієм ми дружимо ще зі школи, багато років добре спілкувалися, а потім вони поїхали за кордон працювати, там і залишилися жити.
Ми відмовити друзям не могли, хоча я натякала, що ми лише з чоловіком хотіли Новий рік зустріти, адже настрою для святкування, особливо, зовсім немає. Та вони наполягли.
Захотілося друзям таки з нами зустрітися на Новий рік, посидіти, молодість свою згадати, адже давно не були в Україні.
Наталя і Андрій відразу почали хвалитися дівчатками 6-ти і 4-ох років – мовляв, прийдемо всією сім’єю, у нас чарівні дочки, дуже милі та розумні.
Ми їм запропонували залишити дівчаток у родичів, їхніх батьків, так як їм ні до чого буде слухати наші розмови, та й діткам спати потрібно раніше лягати.
Щиро кажучи, ми і не любимо малих дітей за столом – постійно треба відволікатися на них. Але подруга мене запевнила, що дітям потрібна тільки кімната з диваном – вони постійно сидять з планшетами і вони гарно виховані, дивитися за ними не потрібно.
Прийшли наші друзі до нас ввечері. Ну дівчатка, як всі діти – в міру верткі, в міру пискляві. Я з порога ввічливо попросила друзів стежити за дітьми, тим паче у нас є кішка в квартирі. Та й взагалі – це правильно, якщо батьки самі стежать за своїми дітьми, щоб потім не було різних непорозумінь.
Спочатку ми з чоловіком запропонували дівчаткам погратися в кімнаті сина, але їх увагу привернув великий телевізор в нашій з чоловіком спальній кімнаті і діти сказали, що будуть дивитися мультики, сидячи на дивані.
Ну добре, мене це тільки потішило, що діти самі знайшли для себе заняття.
Ми сидимо на кухні, подруга спокійно їсть собі все, навіть не підводиться. У мене постійне хвилювання: дівчатка то шумлять, то мовчання – нехороша ознака.
Попросила подругу глянути за ними, але та тільки рукою махнула: мовляв, вони мультики дивляться, самі собі раду знайдуть. Я сама пішла в кімнату – дивлюся: дівчата мій маленький столик з речами і косметикою облюбували, беруть біжутерію зі шкатулки і вбираються.
Я відразу ввічливо так їх попросила все це не чіпати, тому що це не іграшки, а речі для дорослих жінок. Начебто заспокоїлися вони відразу, сіли на диван.
Скільки я ще раз друзів не просила зайти на дівчаток своїх подивитися – від них нуль реакції на мене і мої прохання взагалі: типу все нормально, вони вдома завжди самі собі раду дадуть. Потім я відчуваю запах моїх дорогих парфумів.
Біжу швидко відразу в спальню – дивлюся, третина флакончика немає, діти їх просто вилили. Я вже мало не на весь голос говорила, кличу подругу, щоб допомогла мені з всім цим впоратися.
Наталя ледве встала, без особливого бажання, так неохоче прийшла до нас, сказала пару слів дітям і пішла на кухню.
Я відразу зібрала всі флакончики і забрала їх у ванну, а ось про косметичку з кремами і декоративною косметикою в шухлядці просто забулася. Дівчата знову сіли на диван і включили звук голосніше.
Знову сидимо на кухні, мати не бігає до дочок зовсім, таке враження, що їй навіть не цікаво, що робиться там, а я вже зовсім втомилася від тієї біганини.
Минуло хвилин 10-15. Раптом чуємо якийсь гуркіт розбитого скла, ми все бігом в кімнату. На столику стояло незакріплене дзеркало, і воно вщент, просто на маленькі шматки!
Все було вимазане помадою! А сам столик і підлога навколо вимазані моїми кремами і все це в гарно так замішане пудрою, тінями і іншої косметикою. А це все дороге – зараз я собі такого дозволити купити не можу, часи вже далеко не ті. У мене алергія на дешеву, тому на ці речі я не скуплюся. А тепер тільки тюбики і коробки порожні валяються на підлозі, нічого цілого не залишилося.
У мене очі вологими відразу всі стали, пояснюю подрузі – скільки все це коштує, а вона мені: “Ти чомусь за дітей не так хвилювалася моїх, як за якусь свою косметику!”
Я вже з образою сказала приблизну суму всіх збитків і запитала: не хотіли б вони відшкодувати мені ці гроші?
Наталя – мовляв, стільки не може коштувати це барахло навіть разом з дзеркалом. Чоловіки стояли осторонь і мовчали, а ми вже почали суперечку. Коротше, я цих друзів попросила піти з нашого будинку, і якщо у них раптом прокинеться совість, то від виплати збитку я не відмовлюся.
Вони пішли, і, звичайно ж, з учорашнього дня вони так і не дзвонять нам.
Мені дійсно шкода моє красиве дзеркало і дуже дорогу косметику, яку я ще не скоро собі зможу купити. Я так економно нею користувалася, берегла, адже купую такі дорогі речі для себе рідко. Але я вважаю, що буде справедливим, що подруга мені віддасть гроші за все.
8 числа вони повертаються в Німеччину, їдуть додому. Як мені попросити їх повернути мені гроші.
Фото ілюстративне.
