На це Різдво я планувала приїхати додому з Італії, але захворіла.
Їхати автобусом було важко, та й за рідних стала хвилюватися, щоб не захворіли, через мене, й вони.
Тому вирішила в Італії залишитися.
Думала мої рідні засмутяться, адже ми з ними не бачили давно, але була дуже розчарована, коли на Святвечір мені навіть ніхто не зателефонував.
Я, коли дізналася, що не поїду, передала додому своїм дітям, невістці, зятю та онукам гостинці своїми подругами які їхали в Івано-Франківськ.
Діти, як отримали від мене гостинці, дякували дуже. Я ще й по 100 євро кожному передала.
Вони усі мені по черзі телефонували, щось розповідали і жоден не запитав, чому я вперше не приїхала додому, адже щороку приїжджала на Різдво.
Я, звісно, попередила їх, що цього року не приїду в Україну додому, адже не хотіла, щоб вони хвилювалися за мене. А виходить, що їм якось байдуже, ніхто, виходить, і не хвилюється за мене, усім все одно.
Я ще вранці чекала, що діти наберуть мене, привітають, захочуть поспілкуватися зі мною, але ніхто так і не подзвонив. Наче немає мене, наче їм цікаві лише подарунки.
Донька моя до свекрухи з сім’єю збиралася, їй не до мене зовсім. Хоча свекруха їм нічим не допомагає, та вони з чоловіком більше тягнуться до неї, бо вона командувати любить усіма, усі звикли слухати її.
А я спокійна, завжди вислухаю, зрозумію, пошкодую, допоможу, тому зі мною, виходить, можна зовсім не рахуватися.
Прикро мені від того. На Святвечір я залишилася одна в своїй кімнаті, усі мої подруги поїхали додому, їх там радо зустріли, вони відпочивають з родинами. Дівчата усі зателефонували мені і привітали, а з родини з дому ніхто й не зателефонував.
Тоді це не правда, що діти усіх заробітчанок так недобре ставляться до них і не цінують їх працю. Але чому мої діти не цінують мою. Що я не так зробила і чи варто далі на чужині залишатися, коли на старості років, бачу, ніхто й не згадає про мене.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.