fbpx
Життєві історії
На третій день, коли чоловік пішов на роботу, я почула з кухні смачний запах супу. Чисто поголений батько, пов’язавши на пояс стару сорочку замість фартуха, готував суп і щось співав, таким я його ніколи не бачила

Ми одружилися і свекруха сама нам запропонувала йти жити в її однокімнатну квартиру, яку до того вона здавала квартирантам. Впустила вона нас без особливого ентузіазму, Вірі Павлівні я відразу не сподобалася.

Свекруха підібгала губи, підкреслюючи незавидність нашого з Тарасом спільного майбутнього. Власне, і весілля у нас не було, бо в мене з рідні тільки батько, що любить заглядати у чарку, а мама чоловіка не захотіла сама робити весілля.

– Як ви будете жити з вашими копійчаними зарплатами, хто вам допоможе з дітьми, коли вони з’являться? На мене сподіваєтесь, ось уже ні, – вимовляла свекруха просто при мені.

Ми з чоловіком працюємо в школі, а молодий учитель заробляє дуже мало. А ще свекруха весь час нам ставила за приклад старшу сестру Тараса.

– Молодець моя Світланка! І університет закінчила, і із заміжжям вгадала! Ось і вам треба було кожному собі вигідні партії шукати, а ви зійшлися і копійки перераховуєте.

Такі розмови для мене були дуже неприємними. За житло ми сказали мамі чоловіка велике спасибі, а більше ми жодної допомоги не просили. Квартира була однокімнатна, ми зробили в ній невеликий ремонт і почали жити.

Через два роки після початку спільного життя я пішла в декрет і з’ясувалося, що у нас буде двійня. Я сіла вдома, чоловік зайнявся приватним репетиторством для заробітку, і ми якось вирулювали.

Перед випискою з малюками, виявилося, що сестру Тараса її багатий чоловік виставив її з дому. Вона йому зрадила і чоловік про це дізнався.

– Світлана повернулася додому, – повідомила мені свекруха телефоном, – їй зараз важко, так що вам доведеться з’їхати з квартири, туди піде жити моя дочка з сином.

Ми не знали, що нам робити. Куди з’їжджати із двома маленькими доньками, коли зайвих грошей немає зовсім. Як платити з однієї зарплати за квартиру та годувати мене та двох діток?

– Вас двоє, а Світлана з дитиною зовсім одна, – наполягала на своєму свекруха, – у мене вона залишитися не може. У мене двійка, нам буде замало місця.

Нам залишалося одне: піти жити у квартиру мого батька. Змиритися з його стилем життям і товаришами, які не вилазили з нашої квартири. Телефонувати татові було марно: телефон у нього найчастіше був розряджений.

Ми поїхали до моєї батьківської квартири, речі Тарас мав перевезти пізніше. Тато був один і почувався він не дуже добре після чергового застілля. З подивом він дивився на мене і згортки з новонародженими онуками, мовчки пропустив нас у квартиру.

Я сіла на брудний диван у своїй колишній кімнаті та заплакала. Тато підійшов до мене і пригорнув як колись у дитинстві.

– Дочко, ну не плач. Як онучок назвала?

– Люба і Ірина, – через сльози відповіла я.

І тато заплакав: Любою звали мою маму, а Іриною – маму батька, мою бабусю.

За годину з речами приїхав мій чоловік. Два дні я, відриваючись від дочок, я вимивала разом із чоловіком кімнату, квартиру, ванну. А на третій день, коли Тарас пішов на роботу, а дівчатка нарешті заснули, я почула з кухні смачний запах супу.

Чисто поголений батько, пов’язавши на пояс стару сорочку замість фартуха, готував суп і щось співав собі під ніс. Він був абсолютно тверезим, хоч і мав пом’ятий вигляд. Я так розчулилася, що словами не передати, таким я його давно не бачила.

– Донечко, перестань, – зніяковіло попросив батько, – не реви, дочко, дітей треба годувати. І це… може, є у Тараса стара, але гарна сорочка? Я завтра хочу піти шукати роботу.

Минуло три роки. Ми продовжуємо жити з татом, він влаштувався працювати. Ми зробили ремонт. Дівчата наші пішли в дитячий садок, а я вийшла на роботу в свою школу.

Так, нам тісно в двокімнатній квартирі, збираємося її продати і взяти в іпотеку трикімнатну квартиру. Тому що батько поїде жити з нами, адже у онуках є весь сенс його життя.

Зі свекрухою ми спілкуємося, Світлана знову вийшла заміж і з’їхала з квартири, свекруха рік тому запропонувала нам знову переїхати туди. Ми відмовились. У Тараса з тестем добрі стосунки, та й ні до чого, раптом і друга сім’я у зовиці не складеться і нас знову попросять із речами на вихід.

А мамі чоловіка я навіть вдячна. Якби вона не виставила нас тоді, то мій батько ніколи не знайшов би в собі сили зупинитися. Вперше за 10 років у нього з’явився стимул змінитися і вийти з того стану, в який він потрапив, коли втратив мою маму.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page