Буває між рідними людьми виникають серйозні непорозуміння, а все тому, що родичі мало щиро спілкуються між собою.
– Якось я вже давненько, дуже несподівано для себе, помітила, що речі у нас десь з дому діваються, а потім я взагалі знайти їх не можу, наче в яму впали. Ось, наприклад, перед Святвечором, мені потрібно було банки з огірками відкривати, я хотіла зробити вінегрет на вечерю, полізла в шухляду – немає моєї відкривачки. Вона була така зручна, фірмова, мені колись її одна подружка на роботі подарувала. Всю кухню я тоді передивилася, ще й прибрала заодно, але не знайшла її, на жаль, я років 3 тільки нею і користувалася, тому шкода звичайно стало – річ необхідна, але думала, що знайду її, адже де вона могла подітися в моїй квартирі, – розповіла мені якось двоюрідна сестра Тетяна.
– Чоловіка запитувала свого, можливо, він десь поклав його, або взяв кудись і не пам’ятає про це?
– Так, звичайно, що питала у Михайла! Він каже, я не брав, навіщо мені твоя відкривачка, я жодного разу нею не користувався нею, це точно пам’ятаю. Ми взагалі консерви їмо рідко, тому я навіть не могла згадати, куди її поклала востаннє.
– Можливо, ви на дачу її відвезли колись давно і там залишили, в машину забрали, чи на пікнік їздили і там згубили, чи в якесь інше місце поклали?
– Та справа не в ній навіть, це невеличка і неважлива річ, а в тому, що це не перший випадок в нашому домі. Набір лопаток дерев’яних кудись подівся, новий, я його взагалі на подарунок для своєї мами на 8 березня купила, ганчірочки для прибирання, теж в упаковці всі разом лежали. Михайло мені каже – значить, не було їх, що я щось переплутала, сама накрутила! Ну як не було, відповідаю, якщо я їх купувала спеціально по акції, вони дуже якісні, я це пам’ятала дуже чітко, тим паче, це був подарунок невеличкий для мами моєї. А він – може, хотіла купити, але не купила, або в магазині залишила, на касі, буває ж таке досить часто. Загалом не серйозно зовсім чоловік поставився до моїх слів.
– Ну от бачиш. Гарне пояснення!
– А в п’ятницю взялася готувати дітям, дивлюся, а млинцевої сковорідки немає, вона така маленька була і зручна дуже. Я туди і сюди, в усі ящики залізла, не знайшла. Засіб для миття посуду, купувала по акції дві великі пляшки, одна скінчилася, пішла другу взяти, а її немає. Металева мочалка зникла, теж нова. Паперові рушники стали так швидко у нас йти, начебто купиш упаковку, дивишся, а пари рулонів вже немає, і з туалетним папером та ж сама історія. ну загалом я вже нічого не могла зрозуміти, це вже мені зовсім не подобалося.
– І давно таке? Це дивина якась, зовсім нічого не розумію тоді, як воно те все дівається так швидко. наче викидає хтось чи що.
– Так я ось тільки останні декілька місяців звернула увагу, якщо чесно. Зазвичай як – ну, немає речі на місці, потім знайдеться, та й забуває, що шукала її. Тільки не знаходилося жодного разу нічого, на жаль. Якщо вже пропало, то все, з кінцями. Дівчата на роботі вже жартома мені говорять, що якийсь домовичок у мене вдома завівся. А на 8 березня знайшла я цього свого “домовичка”, ще довго в це повірити не могла. Це Тамара Вікторівна, виявляється, уявляєш? Свекруха моя, мати мого чоловіка Михайла.
Свекруха Тетяни минулої весни вийшла на пенсію і сказала, що сидітиме з онучкою своїм, чим, щиро кажучи, дуже потішила свого сина та його дружину, адже це дуже велика допомога для них. Восени дитина пішла в перший клас, і батьки не уявляли, як вони впораються.
З садочком було все більш-менш зрозуміло і налагоджено, а тут – одні питання. Сказали, що школа велика, місць в групі продовженого дня дуже мало, а перший час у дітей буде по три уроки – о пів на дев’яту потрібно привести вже на навчання, а потім ще до обіду забрати. Через кожні п’ять тижнів по тижню – канікули, з цим взагалі незрозуміло, що робити. Загалом, діти все не могли розпланувати свій графік, адже не просто підлаштуватися під навчання дитини в школі.
Тому рішення Тамари Вікторівни займатися онукою виявилося просто порятунком для подружжя.
Уже після дитсадівського випускного в травні бабуся забрала Марічку до себе на дачу, потім відвезла на два місяці на море, в Одесу, вони там так гарно відпочили обоє, дитина була дуже задоволена. У серпні відпустки взяли Тетяна з чоловіком, а з першого вересня дитиною знову стала займатися мама чоловіка. Щодня бабуся приїжджає до школи, забирає Марічку, в гарну погоду гуляє з нею у дворі, потім веде додому, годує обідом і займається з дівчинкою до вечора, до приходу батьків. А якщо в неї є ще якась вільна хвилина, то ще й їм істи усім приготує, а готує вона дуже смачно.
Зазвичай з приходом з роботи Тетяна дитина нагодована, нагуляна, задоволена і зібрана в школу на наступний день. Практично завжди бабуся ще й вечерю приготує для всього сімейства. Тетяна з чоловіком приходять з роботи і можуть собі спокійно відпочивати.
– Ми їй дуже щиро вдячні, звичайно! – розповідає Тетяна. – Навіть не уявляю, що б без неї і робили, а особливо я, і це щира правда. Тільки ось зараз з’ясувалася якась не дуже приємна для мене деталь: свекруха бере собі з кухні нашої все, що їй сподобається.
– А як з’ясувалося щось?
– Ми до неї прийшли привітати з новорічними святами, принесли торт, квіти, баночку консервованих персиків, вона їх дуже любить. Полізла вона за відкривачкою, щоб відкрити ті персики, і дістає, уявляєш, мою відкривачку. Я кажу, ой, а я її у себе шукаю, знайти не можу. А вона – мовляв, так я подивилася, вона вам не потрібен, ви консерви не їсте зовсім, а ти взагалі дуже рідко щось консервуєш, бачу не користуєтеся – взяла собі. Мені вона пригодиться більше, а то у вас валяється без діла вже так довго.
Озирнувшись уважніше на кухні Тамари Вікторівни, Тетяна раптом побачила багато знайомих речей: ганчірочки, мочалки, паперові рушники точно такі ж, як у них вдома. Знайшлася і пляшка із засобом для миття посуду, і набір дерев’яних лопаток, і рулончик харчової плівки, який вона купувала для запікання по рекомендації подруги. Загалом багато дрібниць, коштують вони небагато, але сама ситуація виявилася дуже неприємною для невістки.
– Я, звичайно, їй нічого говорити не стала, але відчуваю себе недобре! – зітхає Тетяна. – Не шкода цих дріб’язкових речей, просто якось неприємно то все! А найголовніше, частина знайомих взагалі встали в цій ситуації на сторону моєї свекрухи. Чоловік – він, зрозуміло, маму свою захищає, інакше і бути не може, адже він хороша людина. Мовляв, рушники та мочалки ці не підписані ж, може, просто купила схожі. Та й від відсутності сковорідки вони не збідніють. Усі розуміють свекруху, але ніхто не розуміє мене. А ось я б так ніколи не вчинила. Навіть спілкуватися з Тамарою Вікторівною перестала. Невже не можна було спитати чи запитати у мене? Хіба ж я відмовила б? Ні. А от свекруха вчинила дуже недобре. Не можу пробачити їй.
Фото ілюстративне.
