Незабаром Святвечір. На столі у кожній хаті буле стояти 12 страв.
А Марія все частіше згадує свою рідну неньку, як та метушилася біля печі у ці передсвяткові дні, пекла пухкі пироги, готувала голубці, смачну рибку і неймовірну кутю, яку Марія не їла вже багато років, адже таку готувала лише її мама.
А все через батьківську хату.
Одного дня, рівно 5 років тому, коли Марія приїхала з дітьми та чоловіком до своєї мами в село, та щиро їм була рада.
З мамою залишилася жити старша сестра Марії, вона багато років з нею й жила, Дарина й досі незаміжня, жінка має непросту долю.
Всі посиділи за смачною Святою вечерею, а потім мама, видно було, що це дається їй непросто, спокійно почала розмову перед дочками та зятем, коли діти пішли гратися в іншу кімнату. Дарина опустила винувато очі, а ненька сама вела розмову:
– Хочу, Маріє, доню моя, щоб ти мене зараз зрозуміла правильно. Поки я ходжу по цьому світі, то хочу вести мову про спадок. В мене багатства немає, ти й сама добре знаєш, грошей теж не наскладала не розкішне життя в мене було. Як важко я, дітки, важко не працювала, але відколи залишилася без свого доброго чоловіка, то заощаджень в мене немає ніяких, не вдається скласти копійку, як не одне – так інше. Є лише оця хата, в якій ми зараз сидимо. Ти, зятю, та, Маріє моя, не ображайтеся на мене. Ви давно живете в місті, маєте там квартиру, житло у вас своє є, а зі мною живе Даринка, так склалася її доля, що вона заміж не вийшла, діток немає, самотня, як билина. Вона й мене доглядає, в усьому допомагає, але вона нічого немає, хочу свою хату їй відписати, бо крім неї мене ніхто не догляне. У неї буде свій дах над головою, і вам легше буде, не прийдеться мене доглядати на старості років.
Марія, від несподіванки, аж на обличчі змінилася, ні зять, ні вона матері й слова не сказали. Чоловік Марії встав з-за столу першим і сказав, що вже мають їхати, бо дорога далека, а передають снігопад. Марія швидко зібрала дітей, на цей раз відмовилася від маминих гостинців, які завжди брала. Сіли в автомобіль і помчали до міста.
Ось 5 років після того вечора минуло, а Марія все не могла пробачити матері: мама дзвонила, сестра слала повідомлення, та в Марії рука не піднімалася взяти телефон. Якщо мама обрала сестру, то нехай і сидять в тому селі, нехай сестра і глядить маму, думала вже доросла жінка. З чого мама взяла, що Марія не доглядатиме її, адже життя непередбачуване? Але в душі було неспокійно.
А перед Святвечором до Марії дійшла звістка, що занедужала мама, тиждень була в стаціонарі, зараз вже вдома, сестра з мамою сидить, на роботі відпустку взяла. Ця новина наче пелена стояла перед очима Марії. Вмить всі образи забулися, лише пустка на душі за всі ці згаяні роки. Як вона могла, як посміла навіть думки такі впускати?
За два дні до Святвечора Марія з чоловіком збирали сумки, купували гостинці та продукти. Вони знали, що всі Різдвяні свята та вихідні проведуть в селі біля своїх найрідніших людей, уявляли, як зрадіє мама, як ніяковітиме сестра. В машині діти раділи, що їдуть нарешті в село до бабусі на свято, сміялися всю дорогу. А Марія всю дорогу їхала з вологими очима.
Коли зайшли в хату, там пахло хвоєю і мандаринками, сестра сумною сиділа біля мами на ліжку, терла їй яблучко. Ніхто нічого не готував, на столі нічого не було, видно було лише, що їм не до свят. Марія впала на коліна перед такими дорогими їй людьми і вперше щиро просила вибачення у своїх рідних, навіть не почувши, що мама її вже давно пробачила, що тут їй завжди раді і вона тут вдома.
Ці Різдвяні дні були особливим для їх родини, бо їм було ще багато чого сказати один одному, дуже багато.
Фото ілюстративне.
