Я вже пенсіонерка, живу з чоловіком у власному заміському будинку, у нас наче все добре.
У мене є дві сестри – одна, Віра, старша за мене на три роки, а інша, Люба, – молодша на два роки.
Вони обидві вже також на пенсії.
Сестри мої живуть недалеко одна від одної, а я в селі за 100 км від них.
До недавнього часу у нас все було добре, ми постійно спілкувалися, старша по 2-3 рази на рік бувала у мене.
Я живу поруч з великим містом, в заміському селищі, великий будинок, гарна ділянка, маємо свій невеликий бізнес.
Коли сестра приїжджала до мене в гості, я радо її зустрічала.
Віра завжди гостювала у нас не менш 2-х тижнів на всьому готовому, дорогу ми їй оплачували, потім ще й подарунків з собою давали.
Люба теж 1-2 рази на рік обов’язково бувала, приїжджала зі своїм співмешканцем, завжди їх зустрічали, застілля, шашлики і все таке.
На свята не раз до мене приїжджали, я такі столи накривала, що вгиналися від їжі.
Я буваю у них раз у 3-4 роки, мені з села завжди важче вирватися, треба ж господарство на когось залишити.
І ось два роки тому Віра, погостювавши у мене два тижні, поїхала, потім вона подалася на відпочинок.
І ось в цей час приїхала молодша сестра зі своїм співмешканцем, вони їздили кудись у справах в наші краї і заїхали, коли їхали туди і обіцяли заїхати на зворотному шляху.
Заїхали через два дні, ми зателефонували, обговорили час, я приготувала обід, чекаю їх.
Приїхали. Він не заходить у будинок демонстративно, я відразу відчула якусь напругу, але запросила гостя в дім на обід.
Він не пішов, сестра зайшла одна, поїла.
Я, звичайно, запитала, в чому справа.
Виявляється, образився, що його недостатньо привітно зустріли, на його погляд. Замало пошани, якщо коротко.
Ну, тут я, звичайно, не промовчала, теж висловилася, і про сестру старшу сказала, що вона не дуже добре висловлювалася.
Про це можна довго розповідати.
Але тут раптом молодша мені сказала, що старша сестра написала на неї заповіт.
Вона у нас самотня, чоловіка і дітей немає, якщо що, ми її дві спадкоємиці.
Предмет спадкування – 2-х кімнатна квартира.
Виявляється, вона зробила це ще три роки тому, а мені про це нічого не сказала.
Я людина не бідна і все, що у нас є, самі з чоловіком заробили і мені, за великим рахунком, не потрібний її спадок.
Але ось як це було зроблено – це мене обурило.
Протягом усього цього часу вона приїжджала до мене, по суті, з пустими руками.
У молодшої сестри є дочка 35 років, незаміжня, онуків немає.
Може, вони просто мені заздрять, що у мене все добре, і діти, і внуки, у яких теж все добре?
Але як можна заздрити мені, рідній сестрі? Проте це тільки мої припущення.
Розійшлися ми з сестрою цього разу холодно, а старша, Віра, просто перестала зі мною спілкуватися.
Раніше ми майже кожен день спілкувалися по інтернету, а тут – я пишу, вона мовчить.
Ну і я після цього теж перестала писати.
А молодша намагалася зі мною продовжити з’ясовувати щось, але я швидко це припинила.
Я цього не люблю, я їм нічого поганого не робила, ніяких претензій ніколи і ні в чому не пред’являла, і спілкуватися в такому тоні зі мною не дозволю нікому, в тому числі і рідним сестрам.
Ось минуло вже два роки, як я їх не бачила.
Звичайно, сумую, особливо на свята, не розумію такої їхньої поведінки.
Мені дуже шкода, що вони на старості років, замість того, щоб ще сильніше згуртуватися, зріднитися, раптом затіяли якусь незрозумілу метушню.
От тільки для себе не можу зрозуміти, хто все це затіяв – Віра чи Люба?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.