fbpx
Breaking News
Тaких бутербродів Ви ще точно не прoбували. Пpиготувaла їх на вихідні. Гoсті нахвaлити не могли. Дуже смaчно і бюджeтно!
Євине щaстя тpивало до наpодження дoнечки. Кoли з’явuлася мaленька, Ростик чaсто пoчав затpимуватися на pоботі. А селoм пiшли чyтки: бaчили Ростика з якoюсь крaлею. Йшли пoпід pучку. – Це пpавда, щo люди гoворять? – зaпитала у благoвірного. – Пpавда, – відпoвів. – Тiльки нe влaштовуй скaндалу. Мoжемо рoзлучитися миpно. Увeчері Ростик з товаpишем забpав свої пoжитки
«Я все для нього зробила, кpoвиночку свою зростила, вигодувала і йому віддала! В будинок пустила і не просто в будинок, в сім’ю! А він на мене голос підвищує! На іншому кінці дроту терпляче вислуховувала її дочка Катя. Вона б і рада сказати слово в виправдання свого чоловіка, але мама як завжди такої можливості не давала
Кoли бабусю забрали на oпеpaцію, вона уciх в пaлaті просила, щоб відповідали лише на дзвінки її рідної сестри, а кoли дзвонити буде Сергій, трубку не брали. На слідуючий ранок вci у пaлaті плaкaли
Одного разу я пішла від чоловіка, через його одну-єдину звичку. Чoловіки, нiкoли цьoго не рoбіть. Цe не сподобається жoдній жінці
Життєві історії
На своє сорoкаріччя подруга запросила Світлану в pесторан. — Лідусю, вибaч, але мені соpомно між люди вийти, ти – пані, яка закордоном відпочиває, а я – чoрна від роботи в сeлі. А вже через два дні курною польовою дорогою на жнивний лан їхала якась чужa автівка. Світлана приклала до чола долоню і стеpпла: то був Сергій

На своє сорoкаріччя подруга запросила Світлану в pесторан. — Лідусю, вибaч, але мені соpомно між люди вийти, ти – пані, яка закордоном відпочиває, а я – чoрна від роботи в сeлі. А вже через два дні курною польовою дорогою на жнивний лан їхала якась чужa автівка. Світлана приклала до чола долоню і стеpпла: то був Сергій.

Найкраща подруга запросила Світлану на своє сорокаріччя в ресторан. Вони свого часу навчалися в одній групі. Ліда вийшла заміж за міського хлопця і залишилася в місті. Така пані — за кордоном відпочиває, на шопінг до Польщі їздить, джип сама водить. Але якою була в студентські роки, такою і залишилася: простою і людяною. Джерело

А Світланине життя склалося не так райдужно. Чоловік покинув її, коли малому було два рочки. Повіявся в світи — і слід за ним прохолов. Жінка живе з батьками, сама підняла сина, він уже студент. Працює Світлана в місцевій агрофірмі. Тепер жнива, тож щодня ходить із зошитом за комбайнами, веде облік намолоченого збіжжя.

— Лідусю, вибач, але мені соромно між люди вийти, — спробувала відмовити подрузі. — Я така чорна від сонця, як пательня зісподу. Тільки зуби блищать.

— Ти якась дивна! — не розуміла Ліда. — Я цього року в Каннах засмагала за великі гроші, а ти задурно. Ще й схудла, мабуть, за комбайнами бігаючи й забуваючи пообідати. Тож приїжджай і навіть нікому не кажи, що засмагала на «зеленому» морі.

…Зустрілися в Ліди вдома. Подруга з порога наказала Світлані зняти коричневу сукню і запропонувала яскраво-жовту. Вигоріле на сонці волосся підібрала догори, пришпилила великою квіткою — і сама замилувалася.

Читайте також: Наприкінці липня, повертаючись додому з ранкового богослужіння, Евеліна Андріївна ще здалеку помітила біля воріт своєї садиби автомобіль. Поряд із будинком стояли чоловік та жінка, кожен тримав на руках дитину. Звикла до самoтності, хоч не раз згадувала свого Миколу, з яким прожила тридцять дев’ять років. Господь не пoслав їм дiток, отож доводилося дoживати віку сaмій

— Сонечко тебе не тільки на шоколадку перетворило, а й зробило модне колорування волосся, — підбадьорила. — Ми ще тобі нині кавалера знайдемо, і не одного.

Потеревенивши за кавою, подруги вирушили до ресторану. Там було весело, хоча Світлана почувалася не в своїй тарілці. Прихопивши склянку соку, вийшла на терасу помріяти.

— Де засмагали? — почула ззаду приємний чоловічий тембр.

— У полі, на жнивах, — відповіла, забувши, що Ліда веліла нікому не зізнаватися.

— «На панщині пшеницю жала»? — спробував пожартувати чоловік.

— Пшеницю, якщо ви не знаєте, вже давно ніхто не жне. Для цього є потужні комбайни.

— То ви комбайнерка?

Обоє розсміялися. Хоча тема для розмови вже була вибрана — жнива. Світлана виросла і жила в селі, тому сільська тематика була їй близькою. Сергій, як з’ясувалося, продавав сільськогосподарську техніку й запчастини до неї. Отже, знав, що пшеницю вже давно не жнуть серпами…

Проговорили весь вечір. Про погоду, про жнива, про особисте, що в обох не склалося, — і обоє понесли додому в серцях світлі враження від знайомства й тремтливе передчуття його продовження.

А вже через два дні курною польовою дорогою на жнивний лан їхала якась чужа автівка. З неї вийшов чоловік у всьому білому й попростував до комбайнів. Світлана приклала до чола долоню і стерпла: то був Сергій. Комбайнери й водії повисувалися з кабін. Навіть бузьки, що походжали по стерні, полюючи на мишей, здавалося, повернули свої довгі шиї в один бік. Заспівав Світланин телефон.

— Світлику, тут така історія! — защебетала Ліда. — У мене був Сергій, питав, де і як тебе знайти. Здається, він закохався в тебе, дівчино! Тож чекай гостей. Ти чуєш мене? Ти що, плaчеш? Не смій плaкати, чуєш?

А Сергій уже витирав сльoзи із запилюженого засмаглого обличчя жінки, котру йому над усе хотілося зробити щасливою.

Лілія Костишин

Фото з вільних джерел

Related Post