В цьому році я відзначала свій день народження сама, зате в своїй новій квартирі. Житло я придбала рік тому, хоча і не планувала. Цю невелику квартиру в новобудові я купила за гроші, які відкладала зятю на машину.
Мого зятя звати Андрій, а в мене 13 грудня грудня день народження. В минулому році я хотіла під час святкування свого ювілею, при всіх родичах зробити зятю такий щедрий подарунок. Але все пішло не так, як я планувала.
Щоб гарно відзначити свій ювілей, я приїхала з Італії, де працювала останніх 18 років. Поїхала, бо хотілося кращого життя: і собі, і дітям, а їх у мене аж троє, всі дівчата. Жили ми разом з моєю бабусею в її старій хаті. Роботи в селі не було, та й, чесно сказати, чоловік мій не прагнув особливо до заробітків.
Я була однією з перших, хто кинув все і поїхав в світи шукати щастя. Адже на чоловіка було надії мало, а доньки підростали. Та й він навіть не мав нічого проти, коли почув, що я хочу їхати. «Якщо вирішила – їдь, тримати тебе не буду», – це все, що я почула від нього.
Тоді я пішла до своєї двоюрідної сестри Анни, щоб порадитися, мовляв, що робити. Анна мене підтримала, сказала навіть, що навіть пригляне за дітьми.
18 років змінили багато чого – доньки виросли і вийшли заміж, бабусі не стало, а чоловік через три роки, як я поїхала в Італію, попросив розлучення і пішов жити до іншої жінки. Після цього я вирішила, що повертатися в село поки нема для чого, тому важко працювала, аби щось заробити.
Спочатку я відкладала гроші, а коли старша донька вийшла заміж, то почала висилати їх додому, щоб донька з зятем господарювали. За кілька років звели такий гарний будинок на подвір’ї, я мріяла, що хоч на старість поживу в хоромах.
Щоб двох менших дочок не образити, я купила їм по однокімнатній квартирі. Вони вийшли заміж, і відразу пішли жити в своє житло окремо. Були, правда, закиди, що я старшій доньці допомагаю більше, але я завжди відповідала, що той будинок будую і для себе також. Бо давно вирішила, що коли повернуся, то буду жити в селі з старшою донькою і зятем.
Вони завжди казали, що чекають мене, що вдячні мені за все. Я навіть зятю на машину кругленьку суму приберегла. Але справжнє своє відношення до мене вони показали, коли в минулому році на свій ювілей я покликала додому гостей. Донька зовсім мені нічого не допомогла, пояснила, що у неї інші плани. Насправді їй не сподобалося те, що я запросила гостей не порадившись з нею. От тоді я і зрозуміла, що зайва у власному домі.
Давно відома істина: діти, які б вони добрі не були, завжди хочуть жити окремо. І скільки б ти їм не допомагала, а може виявитися і так, що будеш зайвою в їхньому житті.
Ніякі гроші зятю я вже не давала, а на наступний день поїхала в обласний центр шукати і собі квартиру. Взяла однокімнатну в новобудові, зробила простенький ремонт і живу. Подруги, що залишилися в Італії, кажуть, щоб я поверталася. Не знаю, може ще на рік-два і поїду, щоб заробити щось для себе.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
