Син надумав одружуватися і цього року на Різдво ми зустрічалися з майбутніми сватами, щоб обговорити деталі весілля. Батьки нареченої люди начебто хороші, а от сама дівчина мені не дуже сподобалася. Але я вирішила тримати свою думку при собі, бо сама колись була в такому ж становищі.
Сама я з села, з багатодітної родини. Відразу після школи поїхала в обласний центр вчитися, і повертатися додому вже не планувала. Після технікуму пішла працювати на завод, отримала кімнату в гуртожитку. Там і зустріла свого майбутнього чоловіка.
Ми зустрічалися рік, а потім Іван зробив мені пропозицію. Він був єдиним сином у своїх батьків, але жили вони теж дуже скромно. Поїхали ми в село знайомитися з його батьками. Майбутня свекруха навіть не намагалася скрити свою неприязнь, вона сказала, що не має наміру благословити наш шлюб.
Як з’ясувалося, вона вже знайшла наречену для сина, дівчина була з їхнього села, з заможної родини. Але Іван слухати маму не став, ми розписалися в кінці серпня. Свекруха на весілля не приїхала, пішла на город брати картоплю. Люди в селі і досі згадують цей випадок, хоч пройшло вже багато років.
Майже 10 років ми з чоловіком прожили в гуртожитку, тут народився наш син. А потім мені написала моя тітка, вона вже багато років живе в Польщі, дітей немає. Тітка запропонувала нам переїжджати до неї. Ми порадилися і поїхали.
В Польщі ми прожили майже 20 років. За цей час ми в Україні збудували для себе великий будинок, бо завжди знали, що повернемося додому. Та й сину ми дали добру освіту, допомогли відкрити свій бізнес.
Майбутню невістку звати Ліля, дівчина молодша за нашого сина на 8 років. Має вищу освіту, влаштувалася на роботу. Тільки ось єдине її питання мене дуже насторожило. За столом Ліля прямо нас запитала, що ми плануємо робити – віддамо їм половину нашого будинку чи купимо їм квартиру.
Вона навіть не розглядає варіант, що після весілля якийсь час вони житимуть на зніманні чи її батьки подбають про їхнє житло. Ліля вважає, що якщо у нас є гроші, то ми повинні їх забезпечити.
Я була щиро здивована її словами, чути таке від людини, яку бачиш вперше в житті, трохи дивно і незвично. Але я промовчала, нічого не сказала, згадала, як у мене було.
Нехай син сам думає, я прийму будь-яке його рішення. Життя покаже, що і як. Може, у них як і нас з чоловіком, все буде добре.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
