fbpx
Життєві історії
На сімейній раді ми прийняли рішення, що бабусю я забираю до себе, а її будинок ми продаємо з дозволу матері, гроші з сестрою поділимо, але мені буде трохи більша частка. Найбільше ця ідея сподобалася сестрі, яка планувала якусь грандіозну покупку, і їй наразі якраз була потрібна кругленька сума, але потім я передумала щось продавати

Ми з чоловіком багато часу економили, бо збирали гроші на новий автомобіль, це була наша мрія. І коли ми вже нарешті зібрали необхідну суму, ми всі гроші віддали моїй сестрі. Розповім, як все сталося.

Мені 40 років, сестрі 38. Ми обоє одружені, живемо окремо. Наша мама, якій 65 років, зараз працює в Італії, на заробітках вона вже майже 10 років – і собі щось заробляє, і нам трохи допомагає. Але у нас немає такого, що мама нас повністю утримує, ні – підтримує, краще так сказати, тобто дає коли потрібно. Ми давно вирішили, що так буде правильно.

Але у нас ще є бабуся, мамина мама. Живе вона в селі, їй 86 років. Донедавна вона сама у всьому давала собі раду, ми з сестрою по черзі до неї приїжджали десь раз в тиждень і допомагали по потребі.

Але влітку бабуся почала нездужати і потрібно було або комусь до неї переїжджати, або її до себе забирати. Сестра моя живе з чоловіком і двома дітьми у двокімнатній квартирі, а ми з чоловіком і сином в трикімнатній, то ж вирішили, що бабусі у нас буде зручніше, адже ми зможемо виділити їй окрему кімнату. Та й живемо ми на першому поверсі, майже на околиці міста, бабуся в будь-який момент зможе вийти з дому і на лавочці посидіти.

Одним словом, ми прийняли рішення, що бабусю я забираю до себе, а її будинок ми продаємо з дозволу матері, гроші з сестрою поділимо, але мені буде трохи більша частка. Найбільше ця ідея сподобалася сестрі, яка планувала якусь грандіозну покупку, і їй наразі якраз була потрібна кругленька сума.

Ми з чоловіком приїхали в село за бабусею, вона почала збиратися. Як не дивно, але всі її речі вмістилися в одну валізу. А потім бабуся підійшла до шафи і почала перебирати все, що там лежало. Вона брала в руки кожну річ – будь то стара хустинка чи фотографія, і розповідала історію, з нею пов’язану. А потім брала з мене обіцянку, що цю річ я точно не викину.

Я бачила, як важко бабусі залишати рідну домівку, вона наче частинку себе там залишала. Я аж розчулилася і розплакалася від побаченого. Ми їхали додому і мовчали. Бабусі дуже сподобалася кімната, яку ми їй приготували, але в очах її був сум.

І тоді я вирішила поговорити з чоловіком, відкласти покупку машини, а гроші віддати сестрі, щоб вона отримала свою частку вже, але ми не продавали будинок. Мені здавалося, що якщо я продам цей дім, то я зраджу бабусю і вона цього просто не переживе.

Я думала, що чоловік буде проти, але він навпаки погодився з радістю, сказав, що машина ще почекає, а так у нас буде місце, куди можна буде приїхати на відпочинок. Я дуже зраділа, але найбільше зраділа бабуся, яка вже почала рахувати дні до весни, коли вона зможе повернутися додому.

Але це ще не все. Коли мама почула цю історію, вона сказала, що обов’язково допоможе купити нам машину, щоб ми могли з комфортом возити бабусю додому.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page