fbpx
Життєві історії
На сімейній нараді мама повідомила, що будинок вона переписала на старшу доньку. Тоді Оленка їхала в місто з традиційною сумкою продуктів, які мама передавала їй всі п’ять років, і не знала, що їй робити далі

От кого-кого, а свою сестру Любу Олена аж ніяк не сподівалася побачити у себе на порозі. Не спілкувалися сестри більше тридцяти років, бачилися за цей час тільки один раз, коли проводжали маму в останню путь. І все, більше зустрічей сестри не шукали.

Історія почалася давно. Тоді старша сестра Люба вийшла заміж і привела зятя додому, невдовзі у них народилася донечка. А Олена якраз школу закінчила і поїхала в місто поступати в інститут. Поки Оленка вчилася в інституті, жила в гуртожитку – додому приїжджала лише на канікули.

Її кімната тепер стала кімнатою маленької племінниці. Та й чоловік сестри, який вже відчув себе повноправним господарем, не дуже був радий бачити Оленку «у себе» вдома. А мама бачила все, але мовчала, бо раділа, що вдома нарешті з’явився «господар», бо вже багато років була вдовою.

Після закінчення інституту Оленка приїхала додому, сестра сказала, що їм треба поговорити.

– Оленко, мама хоче на мене дарчу написати, – сказала сестра. – І це справедливо, я вважаю, що все майно має бути моє, оскільки поки ти 5 років по місту гуляєш, ми з чоловіком в наш будинок гроші вкладаємо, і немалі.

На сімейній нараді мама повідомила, що будинок вона переписала на старшу доньку. Оленці обіцяла допомагати в міру можливостей. Просила віднестися до ситуації з розумінням.

Тоді Оленка їхала в місто з традиційною сумкою продуктів, які мама передавала їй всі п’ять років, і не знала, що їй робити далі. В місті вона зняла квартиру, влаштувалася на роботу, а невдовзі вийшла заміж. В село вона більше не їздила, вирішила, що сама усього досягне.

В шлюбі з Остапом у них народилося двоє дочок. Через кілька років їм вдалося купити квартиру, нехай невелику, двокімнатну, але тепер у них було своє житло. Так і жили багато років сестри своїм життям.

А тепер, через 30 років Люба сама при їхала… Олена запросила сестру зайти, запропонувала чаю з дороги. Люба довго вагалася, все не знала, як перейти до головного. Спочатку з великої сумки почала витягувати домашні продукти, закрутки якісь, потім почала питати як життя. А потім… розплакалася і попросила у сестри пробачення за те, що колись все забрала собі.

Сестру Олена давно пробачила, їй і ніколи було думати про це. Тепер її життя м стали діти і внуки, доньки вийшли заміж, народили дітей, то ж тепер Олена щаслива бабуся п’ятьох онуків. Старша донька з сім’єю живе окремо, а молодша, з чоловіком і трьома дітьми живе разом з Оленою. Тісно їм в двокімнатній квартирі, але живуть вони в мирі і злагоді.

– Щаслива ти, Олено, – п’ючи чай на кухні, сказала Люба. – У тебе і діти, і внуки. А мені дуже самотньо, донька вийшла заміж і виїхала з чоловіком в Америку. Телефонує мені раз на місяць. Я ж все життя для неї старалася – а їй виявилося це непотрібно. Ми з чоловіком будинок в два поверхи збудували, а відколи його не стало, я залишилася в ньому одна…

Олена обіцяла сестрі, що тепер буде приїжджати до неї в гості, щоб їй було трохи веселіше. І коли приїхала до сестри, не впізнала своє подвір’я, так все гарно і до ладу було зроблено.

Люба чекала сестру і щедро накрила стіл. А потім вручила їй документи – свій будинок вона переписала на одну з племінниць, молодшу доньку Олени.

– Так буде справедливо, – сказала Люба. – Якщо твоя донька хоче, може переїжджати до мене хоч сьогодні.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page