Мені майже 40 років, я давно заміжня, у мене є своя сім’я – чоловік і син.
На жаль, мами моєї кілька років тому не стало, а батька свого я не пам’ятаю, бо він пішов від нас, коли мені було років п’ять.
І ось, в цьому році, на самий Йордан на моєму подвір’ї з’явився чоловік, який назвав себе моїм татом.
Я теж відразу його впізнала, хоча ми не бачилися більше 30-ти років.
Він каже, що нарешті все зрозумів, а я не знаю, чи варто йому вірити, адже мами вже давно немає.
Відколи тато пішов від нас, мама виховувала мене сама, люди говорили, що він живе десь в сусідній області, бо бачили його там, і має іншу сім’ю.
Всі ці роки він про нас навіть не згадував!
Жили ми з мамою дуже бідно, але в мирі і любові, бо були єдиною підтримкою одна для одної.
Мама працювала медсестрою в місцевому медпункті, отримувала копійки.
Виручало нас домашнє господарство – корови, свині, кури, городина.
Я мамі у всьому допомагала, добре вчилася в школі, а по суботах з мамою на базар їздила – продукти продавали.
Трохи легше стало, коли я вийшла заміж і привела чоловіка до нас додому, я його, до речі, на ринку і зустріла.
Він був родом з Півдня, привозив на ринок продукти – помідори, кавуни, персики, так ми і познайомилися.
Зять прийшов до нас в хату і відразу почав господарювати – спочатку ремонт в кімнатах затіяв, а потім і розпочав будівництво нового будинку.
Моя мама дуже раділа, вона ж все життя всю господарку на собі тягла, а тут нарешті з’явився чоловік, справжній господар.
П’ять років у нас все було дуже добре, спочатку у нас народилася донечка Іринка, а потім і синочок, Назарчик.
Чоловік дуже любив наших дітей, піклувався про них, весь рік він жив з нами, будував хату, а влітку знову вирушав на Південь і привозив звідти продукти.
Але одного разу чоловік не приїхав у зазначений термін, мені зателефонував і попередив, що затримається на кілька днів.
Приїхав аж через місяць і відразу з порогу заявив, що має до мене серйозну розмову.
Виявилося, що в чоловіка вдома, на Півдні, з’явилася інша жінка.
На наступний день мій чоловік зібрав речі і поїхав назавжди, а мене залишив з двома дітьми і недобудованою хатою.
Тоді мені дуже допомогла мама, яка відразу сказала, що поїде на заробітки в Італію, щоб хоча б хату добудувати.
Жінки з села, які вже по кілька років були заробітчанами, допомогли їй знайти роботу.
За п’ять років хату ми таки добудували, дуже допоміг мені сусідський хлопець Андрій, який направду мав золоті руки.
Мама висилала гроші, Андрій будував – в результаті вийшло краще, ніж сподівалися.
На новосілля приїхала мама з Італії, вона не могла натішитися, як все до ладу вийшло.
Хотіла назад повертатися на роботу, але я вже більше маму не пустила, бо вона і так добряче напрацювалася.
Незабаром Андрій зробив мені пропозицію, я трохи вагалася перше ніж відповісти, адже у мене двоє дітей, та й Андрій молодший за мене на шість років.
Проте у нього були серйозні наміри, здаватися він не збирався і ми таки побралися.
Для мене він став чудовим чоловіком, а для моїх дітей – справжнім батьком.
Через рік у нас народився ще спільний син.
Мами моєї не стало чотири роки тому, мені її дуже не вистачає.
А тепер мене знайшов рідний батько, який каже, що хоче хоча б на старість виправити свої помилки.
Я запросила його до хати, накрила стіл, ми довго говорили, батько намагався пояснити причини свого вчинку, говорив, що дуже кається, зізнався, що зараз він дуже хворий…
До того ж, йому зараз нема куди йти, бо його дружини не стало, спільних дітей у них не було, а син дружини сказав, щоб мій батько вибирався з їхньої хати.
Отака історія… Тепер я маю прийняти рішення – залишити батька у себе, чи зробити так, як він багато років тому зробив з нами?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.