fbpx

На саму Покрову завітав до Оксани Назар з своїми батьками. Майбутні свати за столом сиділи без настрою. Молоді хотіли робити весілля весною, але батьки Назара настояли на тому, щоб весілля було аж на наступну осінь, мовляв, щоб встигнути приготуватися

Оксана їхала в своєму авто знайомою дорогою з неабияким трепетом в душі, адже в рідному селі вона не була майже 20 років. Відтоді як поїхала звідти в розпачі через зраду коханого, так жодного разу більше і не була. Наче якась невидима сила її не пускала.

Тоді вона була юною, 20-річною дівчиною, яка закохалася в сусідського парубка Назара. Хлопець був на п’ять років старшим за неї, зустрічалися два роки, обіцяв прийти на Покрову з старостами. Оксана дуже хвилювалася, як усе вийде, вона ж сиротою росла і виховувала її бабуся. До прийому гостей готувалися ретельно, ремонт косметичний зробили, щоб не осоромитися перед майбутніми сватами.

На саму Покрову завітав до Оксани Назар з своїми батьками. Хлопець був з заможної родини, то ж батьки з самого початку були проти цього шлюбу, але вирішили не втручатися. За столом сиділи без настрою, як не старалася бабуся, гості не повеселішали. Молоді хотіли робити весілля весною, але батьки Назара настояли на тому, щоб весілля було аж на наступну осінь, мовляв, щоб встигнути приготуватися.

– Не пара ми їм, дитинко, – з сумом сказала бабуся, коли майбутні свати пішли додому. – Але ти не хвилюйся, Бог все влаштує.

Цьому весіллю не судилося бути, бо після зимових свят село облетіла новина – Назар одружується з донькою голови сільради. Чутки виявилися правдою, наречений Оксани одружився з іншою.

– Оксанко, не сумуй. Твоя доля тебе обов’язково знайде, – утішала бабуся онучку.

Але Оксана не могла бачити, як її наречений веде під вінець іншу, тому зібрала речі і поїхала в місто до подруги. Там роботу знайшла. А потім життя так закрутило, що вони обоє виїхали за кордон. Тому в селі не була довгих 20 років.

А тепер повернулася. Сама не знає чому, але вирішила поїхати в рідні краї, сходити на місце спочинку бабусі, і заодно подивитися, в якому стані будинок і подвір’я.

Повз хату Назара Оксана проїжджала з тривогою, скільки років минуло, а вона не забула нічого. Вона знала, що в Назара з дружиною син народився, і що вони згодом переїхали в Канаду. Потім і батьків до себе забрали. Так і стоять дві хати пусткою поряд.

Будинок бабусі Оксана надумала продавати, правда, вона ще не вирішила, чи повертатиметься за кордон, чи залишиться тут. На наступний день жінка вирішила зайнятися справами з продажу, зайшла в юридичну контору і випадково в місті вона побачила Назара. Спочатку вона подумала, що їй ввижається, адже була впевнена, що він в Канаді.

Проте Назар теж повернувся в Україну, був тут у справах. Оксану відразу впізнав, запросив на каву. Розповів, що давно живе один, з дружиною вони розлучилися через два роки після переїзду. Вона навіть вже встигла вдруге вийти заміж, а він досі живе один.

Назар просив у Оксани пробачення, пояснив, що тоді одружився з іншою, бо так захотіли його батьки. А Оксану він ніколи не переставав любити. Їхню зустріч вважав знаком долі. Просив Оксану подумати. Може ще не пізно почати все спочатку…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page