Те, що відбулося зі мною останнім часом, швидше схоже на якусь мелодраму, ніж на реальне життя, тому я поки не прийняла рішення, що з цим робити.
Чоловік пішов від мене давно, і я з цим змирилася, а тепер, через багато років, він повернувся, бо захворів, і нарешті про сина згадав.
Мені 57 років, я живу в селі, працюю в місцевій школі, сама справляюся з господарством. До обіду я на роботі, а потім до пізнього вечора пораюся біля дому, адже роботи завжди багато.
Тарас, мій єдиний син, вже років 15 живе за кордоном, але про мене він не забуває, телефонує по можливості щовечора.
Син – моя гордість, надія і опора. Кілька років тому Тарас одружився, у нього народилася донечка.
Я тоді навіть до них в Прагу на все літо поїхала, і з внуком поняньчилася, і з невісткою познайомилася, і з сином побула.
А коли я вже стала збиратися додому, син сказав, що дає мені гроші на будівництво будинку, чим мене дуже ошелешив, адже мова йшла про величезну суму, яку б я сама ніколи не заробила.
Мій будинок давно потребував ремонту, але я навіть не починала цю справу, бо не мала грошей.
Тарас про це знав, тому і зробив мені такий щедрий подарунок.
Я стала відмовлятися, але син таки настояв на своєму, сказав, що давно прийняв таке рішення.
Будувала я будинок майже два роки – найняла бригаду робітників, та й Тарас кілька разів приїжджав додому.
Вийшов дуже гарний, акуратний будиночок, в якому я зараз і живу.
Не раз я казала сину, що не зможу йому за це віддячити. А він у відповідь лише посміхався, казав, що це він ще переді мною у величезному боргу.
Він має на увазі, що пам’ятає, як я його ростила одна, але намагалася дати йому все, що в моїх силах.
А у мене виходу тоді іншого не було, бо чоловік пішов від мене, коли дитині було всього три роки.
Степан разом з іншими чоловіками з села їздив на заробітки.
Одного разу приїхали додому всі, крім мого Степана.
Він через сусіда дружині листа передав. В ньому повідомив, що планує розлучатися, бо зустрів іншу жінку.
Обіцяв, що гроші на сина буде передавати через односельчан, але далі обіцянок це не дійшло.
Так і жили – весь навчальний рік я працювала в школі, а влітку підробляла в сусідньому селі на полі.
Додатковий заробіток постійно відкладала, повторюючи, що це синові на освіту.
Тарас після школи в столичний університет поступив, вчився на державній формі навчання, з відкладених грошей я оплачувала його життя в столиці.
А після закінчення університету Тарас поїхав в Чехію на навчання, і там і залишився.
Справи у нього пішли добре, і тепер вже він має можливість мені допомогти.
А на саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов.
Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала.
Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого.
І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок.
Колишній чоловік вважає, що він теж має право жити в будинку, який збудував наш спільний син.
Виганяти його на вулицю в таке велике свято я не посміла, та й виглядав він доволі хворий.
Впустила я його пожити в літню кухню, він і досі там живе, а що робити далі – я не знаю.
Син має добре серце, каже, хай живе в літній кухні поки, навіть з лікуванням обіцяв допомогти.
От тільки відразу сказав, що татом цю людину він не назве ніколи, і я його розумію, і підтримую в цьому.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.