Мені в цьому році виповниться 60 і саме в цьому віці я наважилася змінити своє життя, про що тепер дуже шкодую. Донедавна я жила в своїй двокімнатній квартирі з донькою. Юлі вже 28 років, а заміж її ніхто не кликав. Я вже не на жарт через це почала хвилюватися.
І тут з’являється наречений, Сергій. Як тільки він зробив пропозицію, я відразу їх благословила і нарешті спокійно видихнула – донька заміжня. Після весілля Юля привела зятя до нас додому, бо в Сергія свого житла не було.
Сергію запропонували нову посаду, робота і оклад були пристойними. Дочка біля такого чоловіка дозволяла собі ледарювати і працювати на півставки. У вільний час Юля займалася хатніми справами, адже я продовжувала торгувати на ринку і не мала на це часу.
Такий вид зайнятості виручав нас у важкі часи. М могли сидіти без грошей, але продукти завжди були в холодильнику. Щоранку о шостій ранку я йшла на роботу. А ввечері тягла додому повні сумки продуктів, свіжа форель та інші морські делікатеси завжди були присутні – то для зятя.
Одного разу зять прийшов додому і повідомив, що його скоротили. А дочка вже звикла до того, що вона не працює, і міняти свої звички не мала наміру.
Я розуміла, що без мене вони не впораються і знайшла собі ще одне місце для підробітку. Минув рік. Сергій так і шукав роботу, але ніяких результатів від його пошуку не було. Те його зарплата не влаштовувала, то кількість вихідних, то режим неправильний.
Весь цей час я працювала зранку до ночі і мовчала. Я, здається, почала розуміти, що Сергій відмовляється спеціально від роботи. Він і далі годував мене обіцянками, але я перестала йому вірити.
На ринку біля мене торгує один чоловік, Олександр. Йому 62 роки, ми давно з ним добре спілкуємося. І ось одного разу, Олександр, дивлячись на те, як я збираю повні сумки продуктів, сказав, що йому мене шкода, бо я живу не для себе, а для доньки з зятем. Слово за слово, і Олександр запропонував мені жити разом.
Я подумала, і прийняла його пропозицію, ми розписалися. Думала, нас чекає щаслива і безтурботна старість, адже ми обоє вже на пенсії. Я планувала, що ми будемо подорожувати і дбати один про одного.
Але моя казка не стала бувальщиною. Я планувала по-одному, а вийшло зовсім по-іншому. Прозріння було важким. Я переїхала жити в квартиру чоловіка, а свою квартиру залишила доньці з зятем. На мене впали всі домашні клопоти, чоловік ніяк не брав участі в облаштуванні побуту. Він не допомагав мені абсолютно. Незважаючи на таку безініціативність, він вимагав ідеального порядку в будинку і кулінарних шедеврів. Йому не подобалися звичайні макарони, він ніколи не їв вчорашній суп.
Вже через місяць я зрозуміла, що зробила помилку, моє заміжжя мене дуже напружувало. Коли чоловік привів додому внука, моє терпіння скінчилося. Діти поїхали відпочивати, а маленького і примхливого хлопчика залишили на два тижні дідусеві.
Природно, він і не думав дивитися за дитиною – розраховував на мене. Мені доводилося годувати онука, укладати, гуляти, розважати, робити з ним домашнє завдання і водити в спортивну школу.
Я не про таке життя мріяла. З таким чоловіком і його ріднею мої будні стали більш напруженими і нудними. Зараз мої рожеві окуляри розбилися, і я розумію, що заміжжя було помилкою. Я хотіла проводити час з люблячим чоловіком, а не бути служницею.
Дорогі жінки, якщо ви зважилися на шлюб в зрілому віці, добре подумайте, чи потрібно це вам. Ось що мені тепер робити: залишатися з Олександром чи повертатися додому до доньки. І там, в там, я потрібна для того, щоб працювати і дбати про них. Прикро.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
