Свого часу з одною колегою на роботі ми дуже здружилися. Ця жінка видалася мені дуже доброю та щирою людиною.
З Оленою ми обоє часто ходили на після роботи на каву, іноді в кафе зустрічалися на вихідних, щоб поспілкуватися, відпочити тазом. Декілька раз я запрошувала її до себе додому, вона погоджувалася. А ось в гостях у Олени не була я жодного разу, бо знала, що вона живе зі своєю свекрухою, тому не зручно було.
Доречі саме про неї піде мова далі.
На яку б тему ми з Оленою не розмовляли, та майже все закінчувалося тим, що вона мені скаржилася на своє життя, на матір чоловіка в основному. Вона постійно нарікала на свою свекруху, говорила, що їй не пощастило з нею і ще багато чого не дуже хорошого про цю людину.
Мені дуже було шкода було Олену, я їй щиро співчувала і дуже раділа, що, як добре, що у нас з чоловіком є власне житло і нам не доводиться жити зі своїми батьками, ще й нерозуміння мати з ними.
А нещодавно був день народження в Олени, вона святкувала його вдома. Тоді вперше колега запросила мене до себе додому в гості. Знаючи, як їй там недобре живеться, я не хотіла йти до неї, але було незручно відмовити їй, тому я нічого не стала говорити, а сказала, що прийду.
Моїй подрузі ми з чоловіком купили дорогий комплект постільної білизни, на який витратили трішки більше 2 тисячі гривень та величезний букет троянд.
Двері квартири нам відкрила маленька приємна та посміхнена жіночка в простому халатику, в руках вона тримала столові прибори та маленький кухонний рушничок. Коли ми зайшли, ця жіночка відразу почала біля нас метушитися, ставити наше взуття, вішати в шафу наш одяг, мило щебетати біля нас.
Привітно провівши нас до зали, вона відразу швиденько побігла на кухню. Ми привітали з чоловіком Олену, у кімнаті було дуже багато людей, нікого з них я не знала.
Потім знову забігла та привітна жіночка, принесла з собою гарячу картоплю, не встигла слово й сказати, як Олена вручила їй квіти і, командним тоном, попросила поставити їх у воду, в найкращу вазу, що стоїть на шафі.
Жіночка слухняно, як дитина мала, з квітами вибігла з кімнати. Ми всі сіли за стіл. Так пів години ми пили, їли, звучали святкові побажання, а та жіночка все підносила і підкладала на столи одна.
Я відразу подумала, що це мама рідна приїхала допомогти Олені, а коли дізналася, що це її свекруха, навіть слова вимовити не могла. Мені так шкода так стало ту жінку, хоча я зовсім не знаю її, бачила вперше, вона аж ніяк не була такою, що про неї розповідала моя колега, і це добре було видно.
Після того дня народження, яке святкувала подруга, я відсторонилася від своєї колеги, намагаюся не зустрічатися з нею після роботи. Мені достатньо було одного вечора у неї вдома, щоб дізнатися, що вона за людина насправді.
Олена не може зрозуміти в чому справа. Говорить до мене, запрошує в кафе, а мені навіть дивитися не хочеться на неї, не те щоб сидіти поряд, така вона неприємна стала мені. Вона, наче на зло, щось запитує у мене, цікавиться, що сталося. А я не можу їй прямо сказати, соромно якось. От як мені правильно поступити?
Фото ілюстративне.
