Зранку чоловік мені вручив ключі від квартири свекрухи, і сказав, що вона на 21 день поїхала в санаторій. Нас попросила квіти поливати, хоча б кілька разів на тиждень.
– Ну треба ж допомогти, раз в житті моя мама в санаторій зібралася.
Зі свекрухою Галиною Василівною у мене не найкращі стосунки. Ми одна одну терпимо. З чоловіком і нашою чотирирічною донькою ми живемо в моїй квартирі, яка мені від батьків у спадок перейшла. Свекруха живе окремо, але не упускає можливості повчати мене.
І про те, що вона Денису на сніданок кашу вівсяну варила, а я його неправильно годую, і про те, що донька росла в памперсах, і про те, що якщо чоловік в суботу працює, то дружина повинна вранці встати і сніданок йому приготувати.
Зазвичай я мовчки це вислуховувала по телефону або коли ми до мами чоловіка їздили, або вона відвідувала нас. Слухала і робила так, як мені треба. З внучкою сидіти Галина Василівна теж бажання не висловлювала, хоча могла б – на пенсії же.
– Я вже не така спритна, важко, а якщо щось трапиться і я вийду крайня? Ні вже, самі. Ось підросте внучка, тоді буду залишатися.
– Тоді вже не треба буде, – кажу чоловікові. Чоловік мої слова до мами не доносив – беріг її.
А тепер я раз в тиждень буду круги мотати по дорозі на роботу, заради її квітів?
Якось на роботі подруга задала мені дуже цікаве питання, яке змусило і мене задуматися.
– А свекруха твоя гроші на санаторій звідки взяла? З пенсії по санаторіях не розгуляєшся!
– Та не знаю, – кажу, – може шанувальник у неї з’явився. Галина Василівна останнім часом дійсно почала дивувати: то сумочка нова, по манікюр, то плащик, то сукня. Пенсія у неї маленька, ми з чоловіком навіть комуналку їй оплачували, а тут свекруха прямо розквітла. Вся в обновках.
– У мене блискавка на чоботах зіпсувалася, – говорила я чоловікові по осені, – вам там зарплату не піднімають, мені нові чоботи треба.
– Ну що ти вигадуєш, – розводить руками чоловік, – сама знаєш, як зараз з грошима.
Зарплата у чоловіка рівно така ж, як у мене. Але у мене бухгалтерія, баланси і звіти, а у чоловіка, як він сам говорив, без напрягу. Платять мало, але і не питають строго.
Але мені навіть і прикро було: отримуємо однаково, але він ще в мамину комуналку вкладається, а я до зарплати тиждень буду бігати в старих кросівках? Адже на нові чоботи і навіть на ремонт старих – грошей немає!
– Слухай, – кажу чоловікові, після від’їзду свекрухи в санаторій, – може мама сама буде оплачувати комуналку, раз у неї гроші завелись? Ті півтори тисячі для нас не зайві, хоч трохи б відкласти. Живемо зовсім без накопичень!
– Ну ти даєш! – скривився чоловік. – Як я їй таке скажу? Ми не будемо тобі комуналку оплачувати з цього дня? Ну як вона буде жити на свою пенсію?
– В санаторій же якось поїхала, – кажу, – Значить їй не так важко.
– Путівка пільгова, – відмахнувся чоловік, – а на дорогу вона назбирала.
Ага, думаю, на обновки теж назбирала. Щомісяця збирає. Але на той момент тема залишилася нерозкрита. А два місяці тому сяючий чоловік повідомив:
– Мама машину купує! Для мене. Не нову, але хорошу.
Про машину чоловік мріяв кілька років, навіть права отримав вже, але грошей не було: то мій декрет, то мамина комуналка. Але з яких ресурсів машину купить свекруха? І де той таємничий багач, який так щедро допомагає мамі чоловіка?
Відповідь я отримала випадково. На роботі подруга розповідала, що у неї зламався комп’ютер, і що вона знайшла чудового майстра. А ввечері вдома цей ноутбук я знайшла у сумці свого чоловіка. І тут я зрозуміла, що чоловік підробляє, ремонтуючи комп’ютери, я сама йому не раз це пропонувала.
Тримаю здогад при собі, виду не подаю. Зранку на роботі все розпитала у подруги. Виявляється, моя знайома у нього вже давно лагодить всю техніку, свою і рідні, до нього прямо черга. Дорого, але якісно.
Санаторій свекрухи, її обновки, її манікюр, машина, яку чоловікові купує мама. Таємничий шанувальник, що постачає грошима Галину Василівну. Все склалося в один пазл.
Я ще раз глянула на свої старі кросівки, в яких я тиждень бігала на роботу в дощ і не стрималася, скала йому все, що про нього думаю.
– Я старі зашиті колготки ношу, дитині носочки в найдешевшому магазині купую, а ти заробляєш гроші і мамі їх віддаєш?
– А що тут такого? – не розуміє чоловік. – Я ж зарплату в дім несу всю, до копієчки! І отримую стільки ж, скільки і ти. Так, я можу в робочий час зайнятися своїми справами і отримую за це додаткові гроші. Гроші мої? Мої, ось я і розпоряджаюся ними, як вважаю за потрібне.
У нас спільний бюджет і вкладаємося ми в нього порівну! Чоловік тепер у мами живе. У неї його гроші, значить і йому туди ж. Я навіть на аліменти подала, з урахуванням його підробітку. Свекруха пробувала заперечувати, але я сказала, що не варто, інакше про додатковий заробіток чоловіка знатиму не лише я.
Зараз чоловік проситься назад, мовляв, заради дочки. Ми ще не розлучилися, тому, можливо, я ще його і прийму. Але тільки тоді, коли він купить мені гарний одяг, машину і усвідомить, що був неправий.
Фото ілюстративне – ivona.bigmir.