Ми з чоловіком мали двоє дітей, все для них намагалися створити найкраще. Мені дуже пощастило, бо я вдало вийшла заміж, мій Олег був прекрасною і дуже доброю людиною, він був найкращим батьком, чоловіком та взагалі сім’янином.
Олег працював на гарній посаді, він забезпечив житлом обох наших дітей, купив двокімнатну квартиру сину та доньці. Наші діти ніколи ні в чому не мали потреби, жили не гірше ніж всі, ми завжди сім’єю щоліта їздили відпочивати до моря, ми взагалі дуже добре жили, все завдяки нашому батьку.
Діти вже виросли, мали свої сім’ї, коли Олег занедужав. Заощадження у нас були, але потрібно було чимало грошей, тому вони у нас швидко скінчилися. Я вперше звернулася за допомогою до сина, він гроші дав, але сказав, щоб більше на нього не розраховували, бо в нього своя сім’я, свої турботи. Донька мені теж сказала, що допомагати нам вона не може, адже її чоловік проти, зять сказав, що ні копійки нам не дасть.
Загалом намагалися ми впоратися своїми власними силами, але чоловіка не стало. Я залишилася одна. Таке враження, що діти про мене, практично, зовсім забули – не телефонують, не заходять в гості. А коли я прийду, то не можуть дочекатися, коли я вип’ю чай і піду. Нікому на мене часу немає.
На Новий рік мені ніхто й не прийшов, ніхто не зателефонував, про мене забули. Я повечеряла і лягла спати.
А на Різдво набрала дітей, привітала зі святами і натякнула, що вже все вирішила зі спадком. Пояснила, що вже людина немолода, мені вже давно все робити важко, тому прийняла таке рішення, щоб все розставити на місця.
Через декілька годин в мене були і син і донька з сім’ями своїми. В такий святковий день швидко знайшли час для матері. Донька навіть страви якісь привезла в лоточках, які вдома приготувала. Та я сказала, що не голодна і все повернула назад.
Я сказала, що все своє майно залишаю своїй сусідці, вона сама виховує діток, родом з багатодітної родини. Ганна в усьому мені допомагає вже не один рік, все робить для мене, єдина, хто щоразу зайде в гості. Я їй з радістю з дітками допомагаю, адже рідних онуків до мене ніхто ніколи не привозить. Ми з Ганною допомагаємо одна одній, вона мені, як донька.
Діти на мене образилися, син пішов перший, навіть слова не мовив. Донька забрала їжу, яку принесла. Залізла в шафу, забрала речі, які коли колись купувала мені і золоті сережки, які на ювілей подарувала, вони так і лежали в коробочці.
Відтоді діти зі мною не спілкуються. А в мене наче камінь з душі впав. Я щиро їм все розповіла, щоб не згадували мене потім недобрим словом, хочу піти з чистою совістю. А Ганна дійсно дуже мені допомагає, я вдячна долі, що послала мені таку добру людину на старості років.
Фото ілюстративне.
