fbpx
Життєві історії
На Різдво Михайло обіцяв прислати старостів, але його батьки навідріз відмовилися сватати вбогу Олесю. Натомість самі вибрали для нього наречену – єдину доньку голови сільської ради. А коли на сусідському дворі по Великодню вигравали веселі музики, Олеся зібрала сумку, попрощалася з бабусею і назавжди поїхала з села

В село до бабусі Олеся не приїжджала вже майже 20 років. Добре, що хоч сучасні телефони і соцмережі дають можливість бачитися, нехай хоч так. Але цього року вона твердо вирішила, що на свята наважиться і таки приїде. Переступить через свою образу і сором. Та й забулося усе вже давно, напевно.

Люди може і забули. Але як сама Олеся може забути зраду, яка спаскудила їй усе життя. Олесі тоді було 17, як вона вперше закохалася. Її обранцем став сусідський хлопець Михайло, який був старшим за неї на цілих 7 років. Михайло часто забігав по-сусідськи в гості до Олесі і її бабусі, бо дівчина була сиротою. То дров принесе, то огорожу полагодить. Так і закохалися.

На Різдво обіцяв прислати старостів, але батьки Михайла навідріз відмовилися сватати вбогу Олесю. Натомість самі вибрали для нього наречену – єдину доньку голови сільської ради. А коли на сусідському дворі по Великодню вигравали веселі музики, Олеся зібрала сумку, попрощалася з бабусею і назавжди поїхала з села.

Спочатку було важко, вона підпрацьовувала і заодно вчилася, в університеті, куди вона влітку поступила, їй дали гуртожиток. В село повертатися не хотіла, щось її ніби туди не пускало. Але тоді бабуся ще була молода і сама приїжджала щовихідних до Олесі, привозила сумку з домашніми продуктами і просила, щоб внучка так не побивалася.

– Не вартий він тебе, якщо так вчинив з тобою, – заспокоювала Олесю бабуся. – От побачиш, твоє щастя тебе обов’язково ще знайде.

Доля і справді була прихильною до Олесі, бо на п’ятому курсі її, як кращу студентку курсу, запросили в Німеччину по програмі по обміну студентами. Так в Німеччині Олеся і залишилася. Зробила гарну кар’єру, але от особисте життя не склалося, заміж вона так і не вийшла.

Правда, п’ять років тому вона познайомилася з Марком. Чоловік був старший за неї на 4 роки, і теж був ще досі неодруженими. До всього ставився з притаманною німцям педантичністю і обережністю. А рік тому, добре розгледівши душу дівчини, зробив їй пропозицію, але вона відмовила. Олесі і досі здавалося, що в її серці живуть почуття до Михайла.

Так би думала вона і далі, якби не приїхала додому і не зустріла його. Вона просто йшла по вулиці, а їх зустріч була випадковою. Розговорилися, Михайло зізнався, що він давно розлучений і що досі не може її забути. Як довго Олеся чекала цих слів, а коли почула, спіймала себе на думці, що їй байдуже.

Слова Михайла анітрохи не зачепили Олесю. Навпаки, їй чомусь дуже захотілося побачити Марка. Тільки зараз вона зрозуміла, що жила в ілюзії, а справжні почуття вона відкинула через примарне минуле.

А ввечері їй зателефонував Марк. Сказав, що скучив і хоче якнайшвидше її побачити. Бабуся лише задоволено кивала: – Я ж казала, що твоє щастя тебе знайде. Тільки поспіши, щоб я ще встигла на твоєму весіллі погуляти.

Олеся Біла.

Фото ілюстративне – pinterest.

You cannot copy content of this page
facebook