На Різдво до усіх сусідів з’їжджалися діти, в цей день Марія намагалася не виходити на вулицю, не хотіла бачити щасливих батьків і турботливих дітей, бо її поріг вже багато років не переступали найрідніші люди, а все тому, що вона колись сама відвернулася від своїх близьких.
Марія жила з сестрою Вірою у батьківській хаті, коли ще була разом з ними мама. Їй в житті не пощастило, заміж вона так і не вийшла. Життя підготувало для неї зовсім іншу жіночу долю, та тоді жінка ще навіть не здогадувалася про це.
А от Віра ще зовсім молодою вийшла заміж і пішла жити в невістки.
Та жилося там Вірі не дуже добре. Хоча жінка мала двоє діток, та ні свекри, ні чоловік її не розуміли її і не підтримували зовсім. Чоловік з ранку до вечора на роботі був, а коли приходив додому, то постійно хотів смачно поїсти і переодягтися щодня в чистий одяг. А Віра з ранку до вечора з дітьми сиділа, по господарству поралася, ще й город встигала обробити, не до чоловіка їй було зовсім вже. Щодня від втоми ледве ноги носила.
У Віри все зі свекрухою було окремо, свекруха навіть дітей ніколи Віриних не нагодує, бо вважає, що це все має робити матір.
Коли не стало мами, то Марія залишилася жити в хаті сама.
А згодом до неї перебралася з дітьми і сама Віра, бо не могла вже жити спокійно в хаті свекрухи, та й чоловік зовсім відвернувся від неї.
Та, на жаль, за свекруху тепер Вірі стала рідна сестра. Вона постійно дорікала їй, що поки вона матір доглядала, то сестра в свекрухи відсиджувалася, а тепер повернулася на все готове і живе тут з дітьми, ще й пів хати хоче.
Марія незлюбила ні сестри, ні дітей її, тримала на них велику образу. Та подітися Вірі було нікуди, жити потрібно ж десь з дітками малими. Так і зосталася в материній хаті жити з дітьми у найменшій кімнаті, а сама пішла працювати в колгосп. Марія вділила сестрі маленький кусок землі на городі, під старим горіхом, де ніколи нічого не росло. Та сестра ретельно прополювала, поливала, дітки допомагали поратися на городі, граючись біля мами. А восени, коли в Віри була краща картопля, то Марія зовсім розізлилася, говорила, що сестра ще щось знає, урожай її забрала.
Та Вірі в житті все ж пощастило гарно. До них на заробітки приїхав тракторист з сусіднього сила, придився на Віру, побачив, що жінка гарна, працьовита, добра та й молода ще і покликав її заміж.
Поїхала жінка з дітками в сусіднє село, до чоловіка жити. Павло був дуже гарним господарем, сам виховував сина, коли дружини не стало. Зажили вони великою і дружньою сім’єю.
Марія зразу дуже раділа, що хата їй зосталася, а сестри з дітьми більше немає. Та роки збігали, тепер її нічого не радує. І пішла б до сестри, приріднилася, та гордість не дозволяє це зробити.
А Віра живе щасливо, про сестру не згадує, хоче забути те своє життя, як недобрий сон. Ні хати батьківської, нічого не хоче, вона з чоловіком самі поставлять своїх діток на ноги.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.