fbpx
Життєві історії
На правах сестри ювілярки свекруха зустрічала гостей та показувала місця для розсадження. А ще мати чоловіка збирала гроші. Так що гості, звільнені від букетів і конвертів, проходили на місця, чекати ювілярку. Я теж віддала свекрусі свій конверт

З мамою мого чоловіка ми перетиналися не часто, бо жили окремо, в орендованій квартирі, і паралельно збирали собі на перший внесок. Тиждень тому дзвонить свекруха і повідомляє, що ми запрошені до її сестри на ювілей, 50 років. Відразу уточнила, що на подарунок ми скидаємося по чотири тисячі гривень.

А за три дні до торжества свекруха попросила мене, щоб я приїхала трохи раніше, гості збираються на 15.00, а ви, каже, зранку приїжджайте. Треба Марії допомогти. Так, ще хотіла сказати, сваха, мама твоя нехай теж приїжджає з вами. Вона запрошена.

Я зателефонувала мамі, сказала. А вона каже, що грошей немає, бо моя сестра позичила в неї кругленьку суму. Я заспокоїла маму, сказавши, що ми з чоловіком віддамо не 4 тисячі, а 6. У призначену годину ми з Остапом заїхали за моєю мамою і вирушили за місто.

Дача Марії Гнатівни розташовувалась неподалік міста, точніше, це був заміський будинок, в якому сім’я тітки чоловіка жила постійно.

Заради літнього часу, столи вирішили накривати в саду, на випадок дощу там був приготовлений тент, але погода була прекрасна. Приїхали ми, чайку попили з дороги і включилися в роботу, тушкували, парили, смажили, салати кришили, столи накривали.

Остап дрова для шашлику заготовляв разом із сином тітки. Разом ми непогано справилися і все встигли. У призначений час почали збиратися гості.

Свекруха на правах сестри ювілярки зустрічала гостей та показувала місця для розсадження. А ще мати чоловіка збирала гроші. Так що гості, звільнені від букетів і конвертів, проходили на місця, чекати ювілярку, що чепуриться. Я теж віддала свекрусі свій конверт.

– Вісім? – запитала вона і глянула в конверт. – А чому шість? Ми ж домовлялися?

Мені стало дуже ніяково, я додала ще дві тисячі, щоб не псувати собі свято, добре, що хоч мала при собі гроші.

Ми з мамою продовжували підносити до столу то одне, то інше, а потім просто шукала очима місця для нас, а їх не було. Остап сидів між сином ювілярки та своєю матір’ю, поруч зовиця з чоловіком, дитина на її колінах.

– Куди нам сісти можна, – обережно запитала я, нахилившись до свекрухи.

– Яке сісти? А хто буде допомагати? – здивувалася свекруха.

Я теж здивувалася, та й за маму було прикро. Отак справи. Гроші ж то ми подарували, як всі. Чоловік сидів за столом ніби не помічаючи, що нас там немає. Не помітив він і того, як ми з мамою зібралися і пішли на автобусну зупинку.

Повернулася я додому, зібрала всі речі чоловіка, а заразом розділила на дві частини всі гроші, які ми накопичили. Остап, коли повернувся, намагався щось пояснювати, але я слухати не стала. Немає в мене більше такої рідні.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page