fbpx
Життєві історії
На подвір’ї у Катерини було дві хати – одна стара, а інша нова, в два поверхи. Катерина дуже пишалася, що вони з чоловіком доробилися до всього цього самі. Іванові вона забороняла допомагати матері, адже у неї є пенсія, а гроші їм самим потрібні, і так їх постійно не вистачає

На подвір’ї у Катерини було дві хати – одна стара, з стріхою, що постійно протікала, а інша нова, в два поверхи. Катерина дуже пишалася, що вони з чоловіком доробилися до всього цього самі.

Катерина прийшла на це подвір’я в невістки 20 років тому. Іван привів її до себе додому, але жити було ніде. Одарка, мама Івана, радо прийняла невістку, але та була незадоволена умовами проживання – жити в старій хаті вона не хотіла. Тому практично відразу почала відправляти чоловіка на заробітки.

Минав рік за роком, Іван приїжджав додому хіба що на свята, і то на кілька днів. Дружина постійно говорила йому, що потрібні гроші, і зараз не час висиджуватися вдома, а поки молодий – треба заробляти.

Будинок свій вони будували майже 10 років, спочатку думали щось простіше зводити, але сусідка збудувала півторачку, то ж Катерина вирішила, що їхній будинок має бути вищим, тому збудували в два поверхи.

Весь цей час Одарка мовчала, хоч і шкода було їй сина, але попробуй невістці щось скажи, вона ж не жарт розлютиться. Тому Одарка воліла не чіпати Катерину, а просто намагалася сама у всьому давати собі раду, хоч і була вже не молодою. Іван у неї – єдиний син. Народився, коли Одарці було 35 років. Чоловіка вона ніколи не мала, то ж народження сина так і залишилося для всіх цікавих односельчан таємницею.

Син виріс хорошим, Одарка тішилася ним, тільки картала себе за те, що не змогла йому нічого дати. Та й син нічого не просив, а от невістка любила дорікнути їй, мовляв, як так все життя нічого не пристарати і прожити в напіврозваленій хаті. Іванові вона забороняла допомагати матері, адже у неї є пенсія, а гроші їм самим потрібні, і так їх постійно не вистачає.

Навіть коли будинок вже був збудований, Іван вдома не залишився, адже у дружини було ще багато планів. Вони зробили нову огорожу, купили машину, обставили дорогими меблями будинок. Все було у них добре, але чомусь Бог не давав їм дитинку. І лише через 15 років Катерина народила донечку Оленку.

***

П’ятирічна Оленка гралася на подвір’ї, весняне сонечко лагідно прогрівало все навколо. Оленка заглянула у вікно до бабусі, яка щойно повернулася з магазину. Але тут її покликала мама, бо наближався час обіду. Катерина поставила перед донькою на тарілці смачний шматочок запеченого м’яса.

Донечка відмовилася, сказала, що не хоче, бо їла у бабусі ковбасу. Катерина це дуже не сподобалося, бо ж яку ковбасу могла купити свекруха на свою мізерну пенсію. А вона ж годує свою єдину донечку лише найякіснішими продуктами. Розлючена невістка забігла в хату до свекрухи з вимогою пояснити, чому свекруха наважилася годувати дитину дешевою ковбасою.

Одарка спробувала виправдатися, що ковбаса не дешева, і на доказ показала чек. Коли Катерина побачила, що там написано, миттю вибігла з хати свекрухи. На чеку було написано – 200 грам. І ковбаса справді була недешева.

Плакала Катерина довго, їй стало дуже соромно за своє черстве серце. В той час, як вона купається в розкоші, літня свекруха ледве зводить кінці з кінцями. Та й по суті, нічого поганого мама Івана їй не зробила.

До свекрухи Катерина повернулася через пів години, в руках у неї був великий шматок запеченого м’яса.

– Їж, бабусю, – припрошувала Оленка. – Воно, може і не таке смачне, як твоя ковбаса, якою ти мене годувала. Але мама готувала його для тебе з любов’ю…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page