На заробітки в Італію я поїхала пізно, вийшла на пенсію і тоді вирішила ще трохи попрацювати і заробити щось, але дітям відразу сказала, що грошей висилати їм не буду, як це робили всі мої сусідки, які ще 15-20 років тому виїхали.
У мене дві дочки, обидві дорослі, заміжні, мають по двоє дітей, живуть окремо. В нашій родині якось так відразу склалося, що кожен працює сам на себе, ні діти у мене нічого не просили, ні я у них. Не знаю, добре це чи погано, але вже як є.
Я вдова, але з чоловіком я розлучилася ще задовго до того, як його не стало. В Італію мене забрала моя сусідка, Анна там вже працює 15 років, всі гроші справно додому висилала, у неї два сина, приблизно ровесники моїх дочок. Мене завжди дивував той факт, що діти Анни ніде не працюють, обидва сина сидять і чекають на заробітчанські гроші матері. Сама ж Анна нічого поганого в цьому не бачила, казала, що заради дітей і внуків вона сюди і поїхала.
На першій своїй роботі я почала заробляти по 800 євро, працювала баданте у літнього італійця. Мови я не знала, але вона мені і не сильно була потрібна, бо 98-річний дідусь майже нічого не говорив. Я в нього пропрацювала трохи більше року і за цей час змогла собі відкласти 10 тисяч євро.
Коли про це почула Анна, вона дуже засмутилась, це було видно з виразу її обличчя. Вона ж не відклала жодного євро, а все тому, що дітям все віддавала.
Коли не стало мого синьйора, я пішла доглядати 77-річну італійку, жіночка жвава, ходяча, але мала проблеми з пам’яттю, вона була хвора, тому за нею треба було постійно дивитися. Її діти пообіцяли мені зарплату 950 євро, і я погодилася. І знову почала збирати гроші. За два роки я відклала ще майже 20 тисяч євро, і тоді поїхала додому і купила собі квартиру.
Повернулася в Італію, щоб заробити ще трохи, аби на старість не бути обузою для дітей. Планую побути тут ще рік-два. Чи допомагаю я дітям? Ні, не допомагаю. Хіба що коли у когось з дітей чи внуків день народження, я висилаю по 100 євро, це мій подарунок, і на цьому все.
На початку жовтня поїхала додому і Анна, планувала бути вдома місяць, та повернулася в Італію через два тижні. Приїхала, і давай скаржитися на своїх синів і невісток. Каже, що в перший день всі зібралися, її гроші між собою поділили, а потім нікому до неї діла і не було, навіть не завжди кликали її їсти, а вона ж то всі гроші їм віддала. Погрілася вона на сонечку біля хати, побачила, що нікому не потрібна, і назад на роботу. А мене попросила їй позичити хоча б 20 євро до зарплати. Я дала їй 100, бо ж вона в свій час багато добра мені зробила.
Не знаю, чи навчить щось Анну ця ситуація, чи вона і далі відправлятиме дітям все зароблене. Хочеться, щоб вона таки щось зрозуміла. Побачим.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
