У мене є дуже багата сестра Лариса, яка знається зі мною лише тоді, коли їй щось треба, а в інших випадках вона просто робить вигляд, що мене не знає.
Живемо ми в одному селі, всього через кілька вулиць. От тільки у сестри будинок великий, на три поверхи, з високою огорожею навколо і чудовим садом. А у мене звичайний будинок, який вже давно потребує капітального ремонту.
Розбагатіла так Лариса після того, як заміж вийшла. Засватав її хлопець з нашого села, один у батьків, з багатої родини. У нього була своя пилорама, а згодом цей бізнес дуже розширився, і у Петра є невелике підприємство з найманими робітниками.
А ми з чоловіком жили доволі скромно, в порівнянні з сестрою, але намагалися радіти і тому, що є. До сестри я ніколи ні за чим не йшла, вона теж не сильно хотіла зі мною родичатися.
Прийшла я до неї з проханням лише один раз, коли мій чоловік втратив роботу, і я попросила, щоб її чоловік взяв його до себе хоч на деякий час. Але Лариса мені відмовила, бо сказала, що її Петро має правило – не брати родичів на роботу.
Тоді я позичила грошей у чужих людей, а потім і чоловік знайшов роботу, і так по-маленьку ми віддали борги. А до сестри я більше не зверталася.
Та на початку весни цього року сестра сама прийшла до мене, лагідна така, щебетала, розпитувала як моє життя. А потім сказала, що летить в Америку до чоловіка. Петро туди у справах ще рік тому приїхав, організовує якийсь спільний бізнес, і Лариса вирішила на початку війни летіти до нього.
От лише її великий будинок не було на кого залишити, от сестра і попросила, щоб я за ним дивилася. Лариса навіть пообіцяла, що добре заплатить. Я погодилася, але не через гроші. Просто хотілося по-людськи сестрі допомогти.
Поїхала Лариса, а я раз в тиждень заходила до неї, дивилася що й до чого. А коли прийшла пора садити городи, сестра попросила мене засадити картоплею її земельну ділянку. Ми з чоловіком спочатку посадили свій город, 15 соток, а потім город сестри – 25 соток.
Потім все літо я ходила на її город щось прополювати, підсапувати, жуків збирати. А ще у Лариси є великий сад навколо будинку, і квітник, і все це я мала доглядати.
Одним словом, все літо я пропрацювала у сестри, а вона лише просила фото скидати, щоб перевірити, чи все в порядку. В кінці серпня треба було картоплю викопувати, знову ми з чоловіком все самі зробили.
І ось нарешті сестра додому повернулася, у неї 12 вересня був ювілей – 45 років. Лариса хотіла відзначити його в Україні. Я була впевнена, що після того, як я так напрацювалася у неї, ми зблизилися нарешті, і цього року вона точно мене запросить. Я навіть з останніх грошей собі сукню святкову купила, щоб сестра не говорила, що їй перед гостями за мене соромно.
В той вечір, що Лариса приїхала, я зайшла до неї на каву. Сестра дуже дякувала мені за допомогу, адже її будинок був дуже доглянутий. Лариса в знак вдячності подарувала мені коробку американських цукерок. А потім весь вечір розповідала, кого вона збирається запросити на ювілей. І я зрозуміла, що в списку запрошених гостей мене немає.
Повернулася я додому дуже засмученою. Ну як так можна? Мій чоловік весь вечір мене заспокоював, казав, що якщо Лариса наскільки не цінує нас, то треба просто і нам про неї забути. А я все думаю – вона завжди була такою, чи це гроші так її змінили?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.