fbpx
Життєві історії
На початку тижня син зателефонував мені. Я думала, він хоче запросити мене на Новий рік, щоб я одна не була, а він спитав, чи не маю я йому позичити три тисячі гривень. Я сказала, нехай днями заїжджає

Мій єдиний син одружився і так склалося, що сім’я сина завжди жила зі мною. Ми разом виховували його дітей. Невістка жодного разу довго в декреті не сиділа. Лікарняні ми з нею брали по черзі. Нескінченна метушня, купа справ не дозволяли розслабитись ні на хвилину.

Тому настання пенсійного віку я чекала як манну небесну. У буквальному значенні закреслювала дні у календарі. Пів року мешкала як у раю. Вранці спочатку проводила дітей роботу, потім годувала онуків, старших відводила в дитячий садок і школу, гуляла з молодшою, готувала, прала, зустрічала, вела в секції та музичну школу.

Загалом день був розписаний по хвилинах. Але тепер я знаходила час на свої захоплення: любов до читання та розпис по тканині. Якось на мій телефон надійшло повідомлення від сина. Я читала і не вірила очам.

Думала, що це хтось так невдало пожартував. Потім я з’ясувала, що повідомлення призначалося не мені. Але… було пізно. Слова сина мене надзвичайно засмутили.

Синові я, звичайно, сказала, що все вибачила. Але залишатися з ним під одним дахом більше не могла. Ну як він міг написати, що він мене утримує і він має ще й на мене витрачатися.

Я всю свою пенсію вкладала у спільне господарство, для них нічого не жаліла, собі не відкладала. А тепер така віддача. Синові нічого я не сказала… Підшукала орендовану квартиру і з’їхала. Мотивувала тим, що, мовляв, це мені незручно з ними в одній квартирі тулитися.

Але як її сплачувати, оренду? За однокімнатну квартиру щомісячно треба було віддавати майже всю пенсію. Добре, що в свій час я купила собі комп’ютер, хоча невістка відмовляла. Казала, мовляв, навіщо вам? Там все складно, не розберетеся.

Розібралася! Донька подруги допомогла. Зробила фотографії зв’язаних мною зимових шарфів, рукавичок, розмістила у соціальних мережах. Попросила колишніх колег зробити мені рекламу з «сарафанного радіо». Приблизно за тиждень моє хобі принесло перші гроші.

Нехай небагато, але це була гарантія, що найближчим часом не доведеться йти на поклін до сина. Я в’яжу, вишиваю, роблю іграшки. Вся ця ручна робота дуже подобається людям, зараз у мене багато замовлень. Ще за місяць до мене підійшла сусідка по сходовій клітці. Її дівчинка захотіла навчитися розпису у техніці батік.

Так у мене з’явилася перша учениця, потім до неї приєдналися ще дві дівчинки. Найцікавіше, що батьки оплачували заняття! Хоча я не наполягала на цьому.

А на початку тижня син зателефонував мені. Я думала, він хоче запросити мене на Новий рік, щоб я одна не була, а він спитав, чи не маю я йому позичити три тисячі гривень. Я сказала, нехай днями заїжджає…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page