fbpx
Життєві історії
На початку травня в моєї подруги день народження було. Надія мене запросила до себе. Я пояснила, що грошей у мене немає, не можу приїхати, вона живе далеко, аж у Львові. Та Надія сказала, що нічого не треба, найкращий подарунок для неї буду я сама. Я зібрала сумку, взяла останні гроші на дорогу і побігла на вокзал за квитками. А дарма

На початку травня моя подруга Надія покликала мене на свій день народження, живе вона далеченько від мене, в іншому місті.

Я сказала, що не можу приїхати до неї зараз, пояснила, що грошей у мене немає і буду після важкого безсонного тижня, адже ночі були непрості і неспокійні зовсім, спати не могла, хвилювалася дуже.

Спробувала просто пояснити, щоб подруга не образилася, що настрою, до того ж, святкового зовсім немає.

На що Надія мені відповіла, що мені доведеться витратитися тільки на квитки туди і назад, і подарунків ніяких не потрібно, найкращий подарунок на її день народження, буде моя присутність там.

Надія сказала мені, що ми будемо тільки вдвох.

Звісно, після довгого вмовляння, я не могла відмовити їй.

Я приїхала вранці до Надії. Виходить, що не спала добу. Тому що після роботи сіла відразу на поїзд, їхати далеко було мені.

І тут Надія мені, несподівано, видає:

– Ти ще встигнеш поспати. Треба в супермаркет з’їздити.

Ми поїхали обоє з нею в магазин і набрали купу їжі.

Що було дивно для мене, бо їжі тієї було дуже багато, ми ледь донесли те все, продуктів було явно не для двох.

Приїхали ми до неї додому і мені вона каже:

– Я пішла варити овочі, а ти роби поки бутерброди і нарізку готуй.

Так я дізналася, що вона запросила ще 10 чоловік з її нової роботи. Але це ще не все.

Я зробила 4 салати, з її команди та за рецептами, які вона давала мені.

А сама Надія тільки приготувала гаряче.

І ось, прийшли її нові колеги.

Цілих довгих 3 години я просиділа сама в кутку, наче меблі, на мене ніхто й уваги не звернув за весь цей час, навіть привіталися не всі, наче й немає мене.

Прикро було, що Надія мене навіть не познайомила зі своїми знайомими, вони й не знали, як звати мене.

Я намагалася почати бодай якусь розмову, але ці дівчата якось не особливо хотіли спілкуватися зі мною, у них свої теми були.

Подруга моя нещодавно змінила сферу діяльності, тому її колег і специфіку їх роботи я не знала. Обговорювали вони все бурхливо і абстрактно.

Я вже не спала більше доби, написала інший подрузі, що живе в цьому місті, пояснила ситуацію і вона сказала, щоб я зараз викликати таксі і їхати до неї. Хоча б поспати.

А що саме неприємно, що як я пішла ніхто й не помітив.

А Надія мені лише вже вранці написала:

«А що сталося?».

Я спробувала ввічливо пояснити, що я дуже втомилася і не могла ось так сидіти ще до ранку, та й робити мені там було нічого, я там була зайвою, на що Надія мені сказала, що я зіпсувала їй свято.

Я була неймовірно здивована, адже приїхала за багато кілометрів, щоб приготувати салатів і закусок на 10 осіб і ще й зіпсувала їй свято!

Більше я точно до цієї людини не піду.

Шкода, що багато років нашої дружби перекреслились в один вечір.

Зараз в країні такі важкі часи, а найбільше прикро, коли так вчиняють близькі люди.

Ці важкі часи лише у мене забрали купу друзів?

Цікаво, чи багато людей зараз розчарувалося в своїх рідних?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page