З чоловіком ми живемо непогано, але є одна проблема, з якою я не можу змиритися – мій чоловік не цінує належним чином мою маму.
А вона нам дуже допомагає. Я навіть не знаю, як би ми без неї впоралися з усім, якби не моя мама. Таких людей, як вона, насправді дуже мало.
Мама ростила мене одна. Тата не стало мого давно, я ще в школі вчилася. Тому мама старалася за двох.
Вона звикла до роботи, без діла сидіти мама не може. Вона включилася нам допомагати відразу, як я заміж вийшла.
Знає, що в мене двоє дітей і в усьому мені хоче допомогти і їм завжди якусь копійку дати.
В чоловіка теж є батьки. Свекри мої – люди далеко не бідні, але вони звикли жити для себе, а як ми живемо і як ми даємо собі раду – то не їхня справа.
Рідко телефонують, не особливо цікавляться нашим життям, їм до нас просто байдуже.
Вони не те що нам фінансово не допомагають, вони навіть на день народження нам нічого не дарують – ось такі вони люди.
Моя мама ж останнє готова нам віддати і зятя свого дуже поважає, він їй, як рідна дитина.
Чотири роки тому моя мама поїхала за кордон на заробітки зі своєю подругою. Бачила, що життя зараз у всіх важке і дуже хотіла нам допомогти.
Весь час нам мама пересилала гроші, передавала бусами продукти та одяг.
Моя мама дуже допомогла нам пережити важкі часи. Можна сказати, що дякуючи їй, ми мали що їсти і за що жити.
Свекри нам зовсім нічим не допомагали, а навпаки, хоча вони люди не бідні, але чоловік ще їм продукти купував, казав, що батьків потрібно підтримувати, тим паче він зі своєї зарплати купує для них.
А на початку травня цього року моя поверталася додому, накупила нам гостинців і просила лише зустріти її на вокзалі, адже сумки важкі, вона сама все не зможе донести.
Автобус з Риму прибуває на вокзал зранку, і я попросила чоловіка, щоб він поїхав і зустрів маму.
Але він відмовив, сказав,, що у нього є важливіші справи. Чоловік просто дав мені 200 гривень на таксі.
Я сама поїхала за мамою, хоча вона все це купила для нас.
Мені так прикро на душі, не розумію, чому чоловік не цінує маминої допомоги, робить вигляд, наче вона нічого не варта для нас і не особливо й допомагає.
Але в той же час дуже цінує своїх батьків, хоча вони нам, особливо, ніколи нічим не допомогли.
Зате коли свекруха раз в пів року прийде до нас на чай і купить торт, то чоловік натішиться не може, місяць згадує про це.
Навіть не знаю, що маю зробити, щоб чоловік зрозумів турботу моєї мами і цінував її. Адже бачу, як їй це потрібно.
Вона ж бачить і розуміє все. А вдячності немає.
Чоловік мій переконаний, що нема чого бігати коло тещі, мовляв, в тому, що вона нам допомагає, немає нічого особливого, всі так роблять.
При цьому чоловік не згадує, що його батьки просто про нас забули.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.