fbpx
Життєві історії
На початку січня ми вирішили з’їздити до моєї бабусі в село. Під час нашого візиту у бабусі зламався мотор на колодязі, прийшов майстер і відремонтував. У бабусі грошей я брати не хотіла, задумала ніби допомогу від нас

Ми з Андрієм одружилися лише рік тому, живемо ми з його мамою Світланою Павлівною. Не те щоб не хотілося нам жити окремо, але так вийшло, що мій чоловік має дві третіх квартири у власності, а його мама лише одну третю. Свекор ще за життя подарував синові свою частку.

– Все одно треба своє житло, – наполягала моя мама.

Ми це й самі розуміли. Думали, що згодом візьмемо в кредит однокімнатну, а потім поміняємось із Світланою Павлівною. Але на перший внесок ще треба накопичити.

Квартира у чоловіка та його мами трикімнатна. Безглуздо знімати і відкладати гроші. Вирішили, що краще поживемо всі разом. Можна було б продати, але свекруха відразу попередила, що не дасть згоди на продаж.

Андрій не смів ослухатися маму. Але я в’їхала на квадратні метри чоловіка із чистою совістю.

– Давайте все окремо, – сказала Світлана Павлівна, – стіл, комуналку, холодильник та інше.

Ну окремо, так окремо. Ми купили холодильник, поставили його у просторій кухні. Стикалися ми з мамою чоловіка рідко. Ми працюємо, вона працює за змінами. Намагалися не шуміти, не докучати, не сперечатися через дрібниці.

На початку січня ми вирішили з’їздити до моєї бабусі в село, за 600 кілометрів від столиці. А мої батьки в цей момент поїхали до іншої бабусі, в інший бік. У бабусі цивілізації майже нуль. На все село – один магазин, який закритий, але продавець живе поряд і бачить усе у вікна. Відкриває магазин коли вже є конкретний покупець.

Отак там і мешкають люди. Але бабуся ні в яку їхати звідти не хоче, як не наполягають мої батьки.

Під час нашого візиту у бабусі зламався мотор на колодязі, прийшов майстер, дядько Михайло, і відремонтував. У бабусі грошей я брати не хотіла, задумала ніби допомогу від нас. Запропонувала дядьку Михайлу переказ на картку – відмовився.

– Це мені потім із карткою цією в селище треба їхати? Ні. Шукайте готівку.

– На маршрутку до райцентру вистачить, – сказав Андрій, – вранці поїдемо, там же банкомат є. Давай переведемо на мою карту все, що лишилося?

Так і вирішили.

Але банкомат із неприродним гудінням «з’їв» карту та завис. Карточка залишилася в ньому.

– Дядько Михайло не дарма банкоматам не довіряє, – засмутився чоловік, – давай на підтримку дзвонити.

З розмови з підтримкою ми дізналися, що нашу картку вилучать у найкращому разі дня через 3, а потім відвезуть до міста, куди треба буде прибути і нам, з документами. А у нас через день зворотний поїзд. Квитки на руках, але грошей ні копійки.

– Треба блокувати, а на дорогу назад нам мама моя на твою карту переведе гроші, а ми їй віддамо. На станцію поїдемо і перевести в готівку на вокзалі на дрібні дорожні потреби.

Про те, щоб перед блокуванням перевести гроші з його картки на мою, ми навіть не подумали. А коли подумали про це, то вже було пізно.

Жаль, що бабусі не вдалося допомогти, але вона зрозуміє. Батьки завжди мають багато турбот з переказами бабусі: листоноша до села приїжджає не щодня, а карток бабуся не визнає зовсім.

Андрій зателефонував мамі, пояснив ситуацію, і попросив перевести мені на картку певну суму.

– У мене немає грошей на карті, – відповіла Світлана Павлівна. – Я нічого не робитиму, – була відповідь, – ви поїхали, ви повинні були розраховувати на себе. Виплутуйте самі, раз примудрилися в таку неприємність потрапити. Як ще ви на іпотеку зібралися збирати, якщо на рівному місці гроші втрачаєте.

Андрій засмутився ще більше, бо не чекав подібного від мами. Хоче нас «виховати»? Але ситуація трохи не та. Ми не розтратили, ми взагалі в тому, що трапилося, не винні.

Чоловік зателефонував своєму товаришу. Той без запитань кинув на мою картку дві тисячі, за допомогою тієї ж продавщиці, яка люб’язно погодилася обміняти нам безготівку на купюри, ми навіть ремонт мотора сплатили і не довелося знімати в банкоматі.

Їхала я в поїзді і думала, а чи не дарма ми так до Світлани Павлівни з розумінням ставимося? Чоловікові вона мати, він з нею не може недобре поступити, а так би – продати квартиру, видати їй на руки одну третину, а половину. І хай купує собі окреме житло.

А ми в такому випадку могли б і без кредитів обійтися. Але квартира не моя, мама теж не моя, ні радити, ні наполягати про це я не можу.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page