fbpx
Життєві історії
На початку січня мені зателефонувала свекруха і запросила до себе на вихідні. Я подякувала, але відмовилася, бо рік назад ця жінка вже показала своє справжнє відношення до нас

У моєї свекрухи два сина і відповідно дві невістки, я була улюбленою невісткою. Мене постійно ставили за приклад дружині її старшого сина та навіть власній доньці.

– Красуня, розумниця, успішна жінка, – завжди хвалила мене Тамара Олегівна. – Все встигає, вдома – ідеальна чистота, на роботі – начальниця, діти – відмінники. Золото, а не невістка. Хоч цьому синові пощастило!

Мені це не подобалося: дуже вже від слів свекрухи пахло лестощами, та й хорошого ставлення до мене з боку зовиці і дружини дівера, не додавало.

– Звичайно, мама тебе хвалить, – якось сказала зовиця, – брат мій Іван отримує копійки, квартира, де ви живете – твоя, машину ти купила, грішми моїй мамі допомагаєш. Тільки уяви, що все це якось закінчиться?

Все це було правдою, я старалася для свекрухи на повну силу: оплачувала людей, які перекопували свекрусі дачну ділянку, дарувала побутову техніку до будь-яких дат, купувала будматеріали і відправляла свекруху в санаторії.

І так тривало всі 12 років нашого шлюбу. А потім не стало мого чоловіка, раптово. Свекруха голосила і присягалася, що вона мене ніколи не залишить.

– Ти і мої онуки – це єдине, що в мене від синочка залишилося, – говорила тоді мама чоловіка, – ви завжди зможете на мене розраховувати.

Спочатку так і було. Я могла залишити у бабусі дітей, якщо доводилося їхати у відрядження, вона сама кликала онуків на літо до себе на дачу.

У матеріальному плані я нічого не втратила, свекрусі допомагала грошима, як і раніше. А потім мене скоротили, я втратила роботу. Але я особливо не переживала. У мене були певні накопичення, та й з моїм досвідом та рекомендаціями я не пропаду, так, на новому місці, одразу мені не дали б високої посади, але я була впевнена, що мою працездатність та розум обов’язково оцінять.

Після мого звільнення ставлення свекрухи до мене різко змінилося. Я не могла їй допомагати в колишньому обсязі, але оплатити комуналку та привезти їй продуктів я не відмовлялася.

В минулому році на зимові канікули я вирішила відвезти дітей на канікули до свекрухи на дачу. Коли ми приїхали, вона дуже холодно нас зустріла, навіть не запропонувала зайти, а сказала, що не має наміру тягти нас на своїй шиї. Не сказавши жодного слова, я веліла дітям йти назад у машину.

Дружина дівера втішалася:

– Ось тепер і ти знаєш, яка дволична у нас свекруха. Я теж була хороша, поки мій брат їй дачу будував. А потім вона в мені різко розчарувалася.

Ну гаразд, думаю, так, значить так. Спробуємо зосередитись на роботі, та й мама моя з дітьми допомагати не відмовлялася, у неї, щоправда, дачі не було за містом.

Через рік, на новому місці, я повернула собі і колишній оклад, і колишнє становище. Свекруха зі мною весь цей рік не спілкувалася, а з її дочкою я стосунки підтримувала.

А на початку січня телефонує мені свекруха і каже:

– Що ж ти мене зовсім забула? Не приїдеш до мене, діточок не привезеш? Мені так важко, грошей не вистачає, пенсія маленька, ніхто мені допомагати не хоче. Навіть донька не показується, про невістку я вже зовсім мовчу. Приїжджайте! Ну, так, я на вас у вихідні чекаю?

– Ми не приїдемо, так що не чекайте, – сказала я і повісила слухавку.

Ось тепер мені все зрозуміло про цю жінку та бажання спілкуватися немає. Може я і не права, але не я обірвала наші стосунки, за рік свекруха про нас не згадала жодного разу, а тепер скучила, бо пенсія маленька?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page