fbpx
Життєві історії
Донька прийшла до нас за грошима

У нас з чоловіком є єдина донька Тетяна, зараз їй 26 років. Ми завжди її забезпечували, а тепер вирішили, що досить. Доньці не сподобалося те, що ми припинили фінансування, вона щиро вважає, що ми і досі маємо її забезпечувати.

Постійної роботи у неї немає. На 25-річчя ми їй купили дорогий телефон, вона нас про це попросила, і тепер донька тільки тим і займається, що сидить день і ніч в ньому.

Дочка не пам’ятає цього періоду, але до її п’яти років ми з чоловіком жили дуже скромно. Все що у нас було – це маленька кімната в комуналці. Це вже потім чоловікові вдалося відкрити свою справу і життя стало потихеньку налагоджуватися.

Коли з’явилися вільні гроші, ми почали їх витрачати на доньку. Там і нові вбрання, і окрема кімната, і всякі плеєри-магнітофони-мобільники, у неї було все. Самі ми з чоловіком із незаможних сімей, я ще тоді пообіцяла собі, що зроблю все для того, щоб у моєї дитини буде інше життя. Чоловік мене підтримував у моїх починаннях.

Ми так і робили. Розуміли, що десь це вже занадто, але втішали себе думкою, що нехай у дитинстві вона матиме все, адже невідомо, як потім життя повернеться. А зараз ми пожинаємо плоди своєї недалекоглядності.

Після школи донька поступила в театральний. Це коштувало нам дорого, але це був вибір доньки і ми її підтримали. До закінчення навчання ми купили доньці двокімнатну квартиру, куди вона з радістю переїхала, щойно отримала ключі. Ми в життя дочки не лізли, давали грошей, привозили продукти, не повчали, думали, що якщо їй потрібна буде порада, то вона сама звернеться.

Я дуже сподівалася, що коли закінчиться навчання, дочка знайде собі роботу, і почне сама себе утримувати. Але ось рік минув, другий, а з роботою у дочки все якось не складалося. Все її не влаштовувало, все для неї було посередньо. Відучившись на режисера, жодного застосування вона собі не могла знайти.

Час минав, жодних професійних зрушень не було. Навіть не передбачалося. Зате змінювалися вбрання, купувалися гаджети для зйомки, були подорожі. А наше з чоловіком терпіння добігало кінця.

Влітку ми попередили, що у доньки є шість місяців на те, щоб знайти роботу, а потім ми перестаємо її утримувати. Максимум – платитимемо за квартиру і купуватимемо продукти. Але це все, що вона може розраховувати.

Більше до цієї теми не поверталися. Ось ці шість місяців минули, жодних зрушень у плані працевлаштування та заробітків у доньки не з’явилося. Як вела бездіяльний спосіб життя, ні в чому собі не відмовляючи, так він і продовжився. Мабуть, тоді вона не сприйняла нашу розмову серйозно.

А ми дотримали свого слова, і коли на початку січня донька прийшла до нас за грошима, а чоловік їй дає 10-15 тисяч гривень в місяць, ми їй відмовили. Здивуванню Тетяни не було меж. Вона до останнього не вірила, що ми це серйозно.

Я думаю про те, щоб залишити тільки оплату квартири, щоб у неї з’явився більш вагомий стимул якось ворушитися. Але чоловік уважає, що це вже перебір.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page