Ми ніколи не жили багато, але завжди старалися, щоб у наших дітей все було. У нас у власності є трикімнатна квартира і дача. Коли син одружився і привів дружину додому, нам з чоловіком і дочкою довелося потіснитися – ми віддали молодій сім’ї одну кімнату. Чоловік казав, що їм відразу треба йти жити окремо, нехай, мовляв, знімають житло, але я вважала, що потрібно допомогти молодим встати на ноги, ну а потім вони знімуть квартиру, і будуть жити самостійно.
Однак час ішов, але молоді і не збиралися нікуди переїжджати. А поведінка невістки, було, м’яко кажучи, не найкращою. Вона, не соромлячись, годинами базікала по телефону, а про те, що є ще й побутові обов’язки по дому, ніколи не замислювалася. Готування, прибирання, прання – все було на мені. Невістка кидала брудний одяг у пралку не замислюючись, хто має його випрати. Як і посуд в раковину – в надії, що я все помию.
Таке ставлення я витримувала тільки заради сина, але ось моя дочка її, Тетяна, не приховувала свого невдоволення і часто про це говорила дружині брата. Невістка на її слова не звертала ніякої уваги. Але по-справжньому важко довелося всьому сімейству, коли у сина народився малюк.
Якщо у невістки і був материнський інстинкт, то десь дуже глибоко. Вона вважала за краще сидіти на дивані і дивитися телевізор. Всі турботи про малюка лягли на мене. Я і вночі вставала, і гуляла, і прала, і пеленки прасувала.
Вихід із ситуації запропонувала дочка, яка на початку літа мені сказала: «Мамо, вистачить переживати. Кинь ти їх усіх, поїхали на все літо на дачу». Я спочатку не погоджувалася, але вмовляння доньки і чоловіка мене переконали.
Перший тиждень після від’їзду мені щодня телефонував син і питав: як я могла кинути його сім’ю. Вони звикли жити на всьому готовому, а зараз їм прийшлося все робити самим. У молодій сім’ї творилася справжня нерозбериха! Що робити? Що готувати? І як з малюком справлятися? Поки обід був завжди на столі, сина сімейне життя влаштовувало.
А тут – їсти нічого, навколо бруд, дитина постійно потребує уваги… Довелося йому і його дружині переглянути своє життя. Через місяць син попросив вибачення у мене, і сказав, що все усвідомив.
А на початку серпня він мені зателефонував і сказав, що тепер я можу з дачі повертатися додому, вони нарешті зняли собі квартиру, і переїхали від нас. Адже треба колись починати самостійне сімейне життя. Добре, що моя донька дала мені таку слушну пораду.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
