fbpx
Життєві історії
На початку місяця Ганна Олексіївна взяла пенсію і відправилася на ринок з внучкою – курточку купити

Ганна Олексіївна, моя дальня родичка вже на пенсії. Син виріс, одружився, вона сама давно вдова, пенсія невелика, але Ганна Олексіївна ще й дачею займається. І у сина начебто справи гаразд, працює, квартира його дружині дісталася у спадок ще до їхнього весілля, зараз вони ростять двох доньок, яким 6 і 4 роки.

Руслану 34, на кілька років молодша за чоловіка невістка Ганни Олексіївни. Молоді, сповнені сил, працюють. А онуки влітку тижнями живуть у бабусі на дачі, та й не в сезон бабуся із задоволенням забирає малечу до себе на вихідні та свята, сидить із ними коли потрібно.

– Та ми так, купити дещо, – ще влітку я зустріла Ганну Олексіївну з дівчатками на місцевому ринку, – футболочки, шортики, шкарпетки. По дрібниці.

Дівчатка одягнені були на мій погляд дивно: сукні не їхнього розміру, з плямами. Я нічого не спитала: не моя справа, а Ганна Олексіївна не стала нічого пояснювати. А нещодавно знову її на ринку побачила, зі старшою онукою куртку вибирали. На дівчинці була куртка, яка явно була їй замала.

– Та сил немає, – зітхнула Ганна Олексіївна, – Тетяна нас дивує. Нічого дівчаткам не купує. Носять тільки те, що їй подруги від своїх дітей, що підросли, віддають, де ще вона речі бере – не знаю. Але мені шкода дивитись на те, в чому дівчатка ходять.

І матеріальне становище сім’ї не змінилося, не похитнулося, отримувати вони не стали менше, та й витрати не зросли.

– Мама в Тетяни вийшла на пенсію, – продовжує Ганна Олексіївна, – ну, пенсії у нас у всіх невеликі. Так Тетяна вся спереживалася: як мама буде на такі гроші жити.

– Допомагати мамі взялася, – здогадуюсь я.

– Якби, – хитає головою Ганна Олексіївна. – Таня інше придумала – і Руслану, і мені, і мамі своїй оголосила.

– От ми старі станемо, – сказала Таня домашнім, – і на нас чекає те саме. Залишимося з мізерними пенсіями. Загалом я вирішила: економитимемо, але квартиру купимо, щоб у старості мати додатковий прибуток. Будемо її здавати і багато чого зможемо собі дозволити.

І посадила сім’ю на тверду економію. Речей зайвих не купувати, воду даремно не лити. Харчуватися можна і дешевше, нема чого на білий стілець працювати.

– Дівчатка ростуть, – каже Ганна Олексіївна, – їм то одне потрібне, то інше. А в неї економія, речі віддадуть, продукти найдешевші, одне яблуко на двох на день, шкарпетки Руслана штопає, колготки зашиває свої. Зібрали щось? Та не густо вони зібрали!

Руслан тепер на роботу носить їжу у контейнері, але найчастіше її не дістає: соромно розігрівати прості макарони із піджаркою. А ще синові Ганни Олексіївни потрібно взяти підробіток, або знайти собі другу роботу, щоб відкладати більше. Речі дітям, шкодуючи, купують обидві бабусі, бо мама Тетяни теж за голову схопилася, побачивши, що доньку витворяє.

– Таня, – сказала вона їй, – та навіщо? Ні я, ні Ганна не молодіємо, якраз від нас по квартирі залишиться, буде що здавати, якщо ти вже і боїшся. Ну чи в іпотеку квартиру візьміть, там хоч би буде фіксований платіж.

– Ну не голодуємо ж ми, – відповідає Тетяна, – а ваші зі Ганною Олексіївною квартири вашим онукам підуть. А речі дівчаткам купувати нові нема рації — виростуть швидше, ніж зносять. Я й сама собі нічого не купую.

– От і не знаємо, – каже Ганна Олексіївна, – як її й надоумити. На дачу почала до мене їздити, натякає, що замість квітників треба картоплі посадити якомога більше. Готова працювати, аби овочів не купувати. А я не хочу картоплю. Ось у мене пенсія хоч і скромна, але жити можна, ну не хочу я економити на всьому.

Руслан дружину теж не підтримує, але робить так, як вона каже – теж економить на всьому.

Ганна Олексіївна візьме пенсію, і половину на онуків витратить – то курточку купить, то чобітки. А що робити, коли невістка на квартиру збирає?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page