fbpx
Життєві історії
На початку лютого в доньки був день народження. Я знала, що мене не запросять на святкування, то ж набрала дві повні сумки домашніх продуктів – яйця, молоко, курку, м’ясо, закрутки і поїхала до доньки. Зателефонувала їй, коли вже була у неї під під’їздом, так вона мене швиденько вдома чаєм напоїла і відправила, мовляв, зараз чоловік з роботи повернеться

Мені 58 років, так склалося, що я вже не працюю. Добре, що хоч в селі є власний город, своя господарка – я тримаю кури, гуси, кролів, свиню і корову. Продукти везу на базар і з того і живу. Чоловіка мого давно не стало. Є доросла донька, але вона зі мною майже не спілкується.

Дочку я ростила одна з дев’ятирічного віку. Вона росла слухняною і люблячою, і навіть після заміжжя залишилася такою. Я для неї завжди на першому місці була. Тепер розумію, що можливо саме через це розвалився її шлюб. Розлучення вона переживала важко.

Після розлучення, дочка почала займатися у психолога, там познайомилася з чоловіком, набагато старшим за неї, і вийшла заміж. Софії 25 років, а її другому чоловікові 42. Я впевнена, що в силу своєї професії психолога, через його поради, дочка віддалилася від мене, і настільки, що може зателефонувати мені навіть раз в місяць. До себе теж не запрошують. Бачимося з дочкою на нейтральній території, і то не часто, але обов’язково в присутності її чоловіка.

Перед Новим роком приїхали мене привітати, а я як раз злягла, бо дуже зле себе почувала. Вони замість того, щоб побути зі мною або хоча б викликати швидку, поїхали до друзів святкувати. Дочка сказала, що нічого страшного зі мною не станеться, а в новорічну ніч швидку викликати марно. Навіть не подзвонила ні на другий, ні на третій день запитати, як я себе почуваю. Коли я подзвонила їй, вона сказала, що це у мене такий спосіб привернути до себе увагу, а не хвороба, тому вона і не переживала.

На початку лютого в доньки був день народження. Я знала, що мене не запросять на святкування, то ж набрала дві повні сумки домашніх продуктів – яйця, молоко, курку, м’ясо, закрутки і поїхала до доньки. Зателефонувала їй, коли вже була у неї під під’їздом, так вона мене швиденько вдома чаєм напоїла і відправила, мовляв, зараз чоловік з роботи повернеться.

А що тут такого, шо мама в гості приїхала? Я ж живу заради доньки, а виявляється, тепер, коли у неї є чоловік, я стала їй непотрібна. Мені дуже гірко і прикро. Чим я заслужила таке до себе ставлення? Це її чоловік психолог встановив для нас такі обмеження, а дочка його слухає.

Але ж дзвінок не займає так багато часу, тим більше для рідної матері можна виділити п’ять хвилин в день. Шкодую, що вона у мене одна, так хоча б ще був син або дочка, з якими можна було б нормально спілкуватися.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook