fbpx

На початку листопада у мене був дуже сумний день народження. Діти мене вітали, але тепер я вже зрозуміла, що гріш ціна їхнім словам, бо своє справжнє ставлення до мене вони показали, коли я натякнула, що вже втомилася працювати і хочу додому. Старший син мені нагадав, що якщо я приїду, то хто буде його кредит сплачувати, а молодший взагалі сказав – куди Ви, мамо, приїдете, якщо будинок ще недобудований

Дванадцять років тому я стала вдовою, у нас з чоловіком було двоє дітей. Сини на той час вже були дорослими, і вже навіть одружилися, але всі ми жили доволі бідно.

Старший син пішов жити до дружини, але яке то життя разом з тещею і тестем, коли ти сам собі не господар? Варіант не найкращий, але вибору у них не було.

Молодший син навпаки привів невістку додому. Дівчина вона хороша, працьовита. Жили ми в нашій старій хаті, яка дісталася мені від мого діда, так що розкошами у нас і не пахло.

Тоді я і надумала їхати на заробітки, у нас тоді пів села вже виїхало за кордон. Мій молодший син шустрий, він швидко знайшов жінку з нашого села, яка вже кілька років в Італії, і попросив, щоб вона мені допомогла і з переїздом, і з роботою.

Їхати на заробітки мені не дуже хотілося, бо було трохи страшно. Але сусідка справді мене в Римі зустріла, з роботою допомогла, так що я швидко призвичаїлася до нового життя.

За десять років, які я пропрацювала в Італії, я заробила чимало. Але все зароблене відправляла дітям додому. Старший син нарешті з’їхав від тещі з тестем, я допомогла йому з першим внеском на квартиру, і досі допомагаю виплачувати кредит, там залишилося вже небагато.

А молодший став відбудовувати наш будинок, вже основні справи зробив, але залишилося все по дрібницях доробити.

Обидва сини у мене господарі, всі гроші у справу вклали, жодної копійки просто так не витратили.

На початку листопада у мене був день народження, який я не просвяткувала, а проплакала. Ні, діти мене вітали, але тепер я вже зрозуміла, що гріш ціна їхнім словам, бо своє справжнє ставлення до мене вони показали, коли я натякнула, що вже втомилася працювати і хочу додому.

Старший син мені нагадав, що якщо я приїду, то хто буде його кредит сплачувати, а молодший взагалі сказав – куди Ви, мамо, приїдете, якщо будинок ще недобудований. Виявляється, вони для мене навіть окрему кімнату не передбачили.

На ювілей мені подзвонили і сини, і невістки, всі розповідали, як вони мене люблять. Але тепер я розумію, що люблять діти не мене, а мої гроші.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page