Свою дружину Мар’яну я зустрів, коли їй було вже 35 років, не зовсім молода жінка вона вже була на той час, тому мене зовсім не здивувала наявність у неї дитини від першого шлюбу. Навпаки, вважав, що у такому віці кожна хороша мати мріє мати дитину.
Ніколи раніше я не вважав це проблемою. Діти зовсім не винні в тому, що батьки не зуміли зберегти шлюб у свій час. Це я до того говорю все, що спочатку мене все влаштовувало і я, як міг, добре ставився до сина дружини від першого шлюбу.
Я дуже намагався стати для Андрійка хорошим батьком. Хлопцю на той час, як я прийшов в їх сім’ю, було вже 14 років і це виявилося не так просто, як я собі уявляв це раніше.
Коли дружина мені повідомила про те, що вона чекає дитину, я дуже зрадів, що стану скоро батьком. Як не крути, а власна дитина – це зовсім інша справа, це щось рідненьке, це частинка тебе. Я думаю, що багато людей мене зрозуміє зараз, особливо ті, які вже стали батьками.
Тільки взявши його перший раз на руки, я зрозумів, що таке справжні батьківські почуття і яка відповідальність тепер лежить на мені за своє маленьке дитя. З сином дружини я нічого подібного не відчував ніколи, хоча мені було не приємно зізнатися у цьому навіть лише собі. Хоч і жили ми в одній квартирі, але близькими з Андрійком так і не стали ніколи. У нього є свій рідний батько, з яким він підтримує відносини, а я так і залишився просто дядьком або чоловіком мами.
Звичайно, весь свій вільний час я став проводити зі своїм рідним сином Михайликом і це стало дуже не подобатися Мар’яні. Вона раз у раз намагається знайти мені заняття зі своїм старшим сином, щоб нас зблизити. То в магазин за покупками відправляє лише нас удвох, то попросила навчити його ловити рибу, то на шкільні змагання мене записала, ну і все в цьому роді.
Якщо говорити щиро, то Мар’яну теж можна зрозуміти, адже вона розуміє, що старшому синові потрібен чоловічий авторитет, адже рідний тато не так часто дає про себе знати, як хотілося б. Я ж, як не намагаюся налагодити з ним відносини, але нічого з цього доброго не виходить. Ну, немає у мене до нього особливої прихильності і тієї щирої любові, яку я відчуваю до свого рідного сина. Нормально ставлюся до дитини Мар’яни, та й все. Він уже практично доросла людина і як до нього знайти підхід, розуму не прикладу, та й не розумію навіщо. Скоро він піде вчитися далі, і ми будемо бачитися не так вже й часто. Не думаю, що я дійсно важлива дитина в його житті.
Днями купив своєму рідному синові Михайликові новенький велосипед, так цілий вечір слухав від Мар’яни про те, яка я не справедлива людина. Річ у тім, старший давно мріє про нього, а я навіть не запитав, перед тим як робити такі покупки. Я начебто, як і не повинен це робити.
Хіба я не можу забезпечити всім необхідним свого сина. У Андрійка є свій рідний батько, йому є кому дарувати такі подарунки, і я не зобов’язаний запитувати ні в кого дозволу на те, щоб купити щось своїй власній дитині, коли маю змогу це зробити, а тим більше схвалення. Я маю право сам вирішувати, що мені робити і як, адже я своєю працею заробив ці гроші, а на два велосипеди у мене, на жаль, грошей немає.
Мар’яна не розмовляла зі мною кілька днів через те, що я так по-різному ставлюся до її дітей. Тільки жінки можуть ображатися через дрібниці так довго. Можливо, я, звичайно, в чомусь не правий, але любити чужу дитину, як свою власну, я не можу і крапка. Та й не зобов’язаний, якщо вже так пішло, я нікому нічого. Як це правильно пояснити своїй дружині, щоб вона зрозуміла нарешті.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
