В Португалії я працюю вже 10 років. Поїхала туди, коли чоловіка не стало і я сама залишилася без роботи.
Ми з чоловіком мали одного сина, для якого старалися все своє життя.
Наш Павло всі ці роки зовсім не мав ні в чому потреби, ми з чоловіком завжди допомагали йому.
Справа в тому, що в нас довго не було дітей, а коли з’явився син, то весь свій час і усіх себе ми присвятили лише йому.
З дитинства він у нас одягався найкраще, їв найкорисніше, ми завжди намагалися йому організувати цікавий відпочинок, їздили сім’єю по Україні, щороку раз у рік.
Головне, що до народження нашого синочка, ми обмежували себе в цьому, але коли у нас з’явився Павло, то ми старалися лише для нього.
А коли чоловіка не стало, мій син тоді навчався в інституті і я зрозуміла, що не зможу його добре забезпечити, адже у нас більше завжди заробляв батько.
Ми жили в квартирі з моєю мамою, тому я залишила маму і сина, а сама поїхала за кордон заробляти гроші.
Всі ці роки я гроші надсилала і мамі і своєму синові, щоб він ні в чому не мав потреби.
Павло добре вивчився, отримав гарну освіту. Згодом і дівчину знайшов.
Довго мені розповідав про неї, але я знала лише її ім’я – Мар’яна.
Син сказав, що збирається одружуватися і я стала старатися ще більше, адже розуміла, що синові потрібні гроші і підтримка, а у нього нікого крім мене немає.
Павло розповідав, що Мар’яна така красива, у неї гарний смак, йому всі заздрять, що він з нею зустрічається. Син радів, а я раділа разом з ним.
Мамі я вже стала менше грошей присилати, але більше синові, адже він Мар’яні купував дорогі подарунки, водив в кафе.
Згодом діти вже й про весілля заговорили і син став дуже мене просити, щоб я все зробила за свій рахунок, щоб ми відмовилися від допомоги сватів, адже він хоче виглядати солідним нареченим, який сам може організувати гарне весілля.
Дійсно, я все зробила сама. Свати були здивовані, казали, що син в мене молодець і їм пощастило з зятем, а я мовчала, раділа, що а Павла все так добре складається.
Потім Павло взяв квартиру в кредит, звісно, що він розраховував на мене, адже вони з Мар’яною економити не збиралися, вони просто не вміли скромно жити, звикли до хорошого життя.
Я своєму синові щомісяця гроші надсилала, а він дякував і сумлінно сплачував кредит.
Потім діти мене онуками порадували. Працював один Павло, дружина його сиділа в декреті. Я розуміла, що моїй дитині ніхто крім мене не може допомогти, у нього нікого більше немає, тому настроїлася і вирішила для себе, що поки Павло не віддасть кредит за квартиру, я гаруватиму на заробітках в португалії.
Звісно, свати мої трохи допомагали, але гроші ті йшли на побут дітей. Батьки невістки ще автомобіль, правда, свій старенький дітям віддали, але собі купили новий.
А на початку грудня я приїхала в Україну, думала вдома відсвяткую з рідними скромно Різдво. Адже важко мені на чужині стільки років, я звикла, що це свято сімейне, тому завжди намагалася приїхати додому.
Я відклала 7 тисяч євро за останній час. Хоча весь рік гроші відсилала Павлові, але мала одну ціль і нікому про це не розповідала.
Справа в тому, що моєї рідної сестри єдиного сина мобілізували, вона дуже хвилюється за нього.
Андрійко зараз на передовій, їм автомобіль потрібен і я вирішила допомогти.
Коли приїхала, відразу прийшла до сестри і віддала їй гроші, просила, щоб вона племінникові віддала від мене, адже він мені по телефону говорив, що збирають з хлопцями самі на Mitsubishi. Це найменше, що я можу зробити для нього і щиро вдячна йому за все.
Ольга взяла гроші з вологими очима, подякувала мені щиро, в неї ми й повечеряли і я зосталася переночувати.
Павло з невісткою знали, що я повернулася, але навіть не зателефонували мені.
Наступного дня я поїхала до дітей, дала їм Різдвяні гостинці, онукові дала 200 євро.
Побула в них день і сказала, що поїду додому, адже мене мама чекає і запросила дітей до себе на Різдво.
А сьогодні син мені зателефонував дуже незадоволений, він дізнався від людей, що я гроші віддала Андрію.
Він дорікав мене в тому, що я погана мати, бо гроші віддала чужій людині, коли в нього кредит. Він пояснив, що зрозумів би, якби я пару сотень віддала, якби хотіла допомогти, але не всі гроші.
Дорікав, дорікав, виговорився, а в кінці сказав, що на Різдво до нас вони не прийдуть, адже невістка дуже образилася на мене і поклав телефон.
Якби хто знав, як прикро мені від тих слів. Досі не можу збагнути, чому мій син виріс таким. Він вдома, а брат там. Невже не може зрозуміти, що це найменше, чим ми можемо підтримати його.
Я тепер не знаю, що мені робити.
Всі ці роки мама гроші відкладала, вона лише сьогодні мені зізналася, що гроші, які я висилала вона відкладала мені і мені їх вистачить на безбідне життя.
Мама просить мене більше нікуди не їхати, адже знає, як мені важко на чужині. Каже, що гроші у нас є і пенсію вона отримає, м якось проживемо.
Але я знаю, що в сина кредит і він розраховує на мене.
Павло вже телефон не бере, розмовляти не хоче, бачу, що Різдво ми з мамою будемо зустрічати самі, лише сестричка моя до нас прийде.
Сиджу і думаю, чи їхати мені за кордон заради сина, чи краще залишитися вдома, адже подяки від дітей не дочекаюся. Хіба я вчинила не правильно? Підкажіть мені, бо не знаю, як бути далі.
Фото ілюстративне.
