fbpx
Життєві історії
Я вирішила привітати сина та онука з Новим роком, набрала сама, але слухавку взяла невістка

Мені 68 років, я пенсіонерка, живу сама. Коли мені було 44 роки, не стало моєї рідної сестри. У Тамари не було чоловіка, але був син, на той момент йому виповнилося 13 років. Я забрала його до себе і виховувала, як рідного. Я вдова, своїх дітей у мене не було.

У нашої мами була однокімнатна квартира, мені від чоловіка дісталася двійка. Жили, звісно, ​​там. Коли мами не стало, то у спадок вступили я і Антон, йому тоді тільки-но 16 виповнилося, однокімнатну бабусі здали, племінник хоч і отримував допомогу, але гроші постійно потрібні були, хотілося, щоб у нього було все необхідне.

Антон мало не одразу почав мене називати мамою, та мамою я по суті йому і була. У школі він вчився добре, сам поступив в університет. Весь цей час він продовжував жити зі мною. У 25 років він одружився.

– У мене відкладено трохи, – кажу, – квартиру продавати не будемо, візьмете іпотеку з дружиною, потім знову спільну квартиру здамо. Невеликі гроші, але й вам легше, і мені на пенсії не буде так сумно.

Дружину Антона звати Тетяною. І якось одразу у нас з нею не залагодилося. Вона не любила, коли я до них в гості заходила. Приходила я до молодих у неділю, попередньо зателефонувавши Антону. У них тоді тільки-но син народився, мені хотілося стати справжньою бабусею для сина племінника.

– Антон нічого не сказав, – відповідаю, – якщо мої візити так вже напружують, то нехай мені син так і скаже.

– Та який він вам син? Квартира наполовину Ваша, що він скаже? Була б мати, здогадалася б, як не продати, то хоч помінятися. Ми з сім’єю в однокімнатній хазяї, потім іпотеку платити ще, а так звана «мама» у двокімнатній сидить, зате щотижня перевіряти свою дорогоцінну квартиру приходить.

Антон мовчав, а мені так прикро стало, я розвернулась і пішла. Знаю я, що Антон з Тетяною мало не розлучився тоді. Але я перша була за те, щоб помирилися: сина без батька залишати, зовсім маленький ще.

Після того випадку я перестала до них ходити. Антон сином мені залишиться, але Тетяна, на жаль, ні донькою, ні навіть невісткою не стане. Сім років Антон із дружиною та дитиною прожили у тій однокімнатній, до мене Антон приїжджав часто, сина привозив рідше, думаю, що Тетяна була проти. А потім узяли іпотеку. Спеціально, чи ні, але нова квартира їхня була на протилежному кінці столиці.

– Тані так до роботи ближче, – сказав Антон, ховаючи очі, – а я все одно зі своєї роботи хотів звільнятися.

Квартиру, яка у нас із Антоном була на двох, ми знову здали. Гроші квартиранти переводили нам по черзі: один місяць мені, другий – Антону. З Тетяною за всі ці роки ми бачилися рідко, я не нав’язувалась, вона не проявляла ініціативи. Здзвонювалися з Антоном раз на кілька тижнів, іноді частіше, він про сина розповідав, моїм здоров’ям цікавився.

На початку грудня, як завжди, поговорили. Минуло днів 10, Антон не дзвонив, а я якраз вирішила дізнатися, як привітати його та онука з Новим роком, набрала сама, за моїми розрахунками, син мав бути на роботі. Я завжди намагалася йому зателефонувати в робочі години, щоб з Тетяною в них потім непорозумінь не було. Набрала номер, а відповіла Тетяна.

– Не стало Антона каже, – провели в останню путь ще 4 дні тому.

Далі я вже нічого не пам’ятаю. Розмовляти одразу не змогла, відпочивала, поїхала до них. На порозі мене зустріла Тетяна:

– Спадщину ділити прилетіли?

– Таня, – кажу, – ти про що говориш? Ти чому не сказала? Що сталося?

Невже Тетяні важко було набрати мій номер, адже я не чужа, я сином Антона вважала.

Двері зачинили, навіть розмовляти не стали, сказали тільки, що від мене їй та її синові нічого не потрібно. Сусідка двері відчинила, жінка похилого віку, мене до себе завела, заспокоїла. Вона мені все розповіла.

– Все сталося раптово. Тетяна сказала, що Антон не має нікого. На церемонії були її родичі та кілька колег з його нової роботи. Зараз чоловік із роботи повернеться, ми Вас відвеземо до нього, покажемо місце. Як так можна? Виходить, Тетяна і Вам не зателефонувала, та друзям Антона?

Виходить, що так. Нікого у мене на світі більше не лишилося. Є у мого сина дитина, але вона, виходить, мені не онук. Йому Тетяна моїм онуком стати не дасть. Для себе вирішила: частку в однокімнатній квартирі відпишу на сина Антона. А свою квартиру до благодійного фонду передам.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page