На перший Святвечір у мене зібралася вся родина – прийшли дві мої доньки з зятями і внуками, а також син з невісткою приїхали, а на другий Святвечір всі мені сказали, що їх не буде.
Ви не подумайте, дітей своїх я прийняла у себе вдома якнайкращим чином, стіл був гарно накритий, все було згідно з нашими традиціями – 12 страв, як годиться, на столі.
Дітям моїм не сподобалося, що я їм сюрприз зробила, і привела додому чоловіка, хотіла з ними познайомити. Ми з Михайлом вже рік зустрічаємося, діти про це не знали, бо вони особливо моїми справами не цікавляться.
А тут була нагода їм представити Михайла, адже ми з ним збираємося одружитися і жити разом.
Мені 66 років, але виглядаю я заледве на 60, почуваюся, дякувати Богу, теж добре. Я лише рік тому додому повернулася, а до того я 20 років на заробітках в Іспанії провела.
Дітей своїх я не обділила, усім допомогла з житлом – донькам по квартирі купила, а син будувався, то я йому дала грошей на будівництво.
І доньки, і син, живуть чудово, все у них добре. І в мене теж непогано, я свій будинок теж добряче відбудувала, щоб потім у дітей допомоги не просити. І кілька тисяч євро я собі залишила на старість, вважаючи, що дітям своїм я і так достатньо дала.
Заміж виходити я зовсім не планувала, але так сталося, що ми з Михайлом дуже зблизилися. Він у мене ремонт в будинку майже рік робив, часто залишався ночувати, бо був родом з сусіднього села, а вдома його ніхто не чекав, адже він давно розлучений.
Я теж ще до виїзду на заробітки в Іспанію з своїм чоловіком розлучилася. А потім, через кілька років, його не стало.
Михайло приглянувся мені а я йому – ну і що в цьому поганого? Ми дорослі люди він майже мій ровесник, всього на 3 роки молодший за мене.
Я сподівалася, що діти за мене порадіють, що мені не доведеться в старості самій бути, а їм моє рішення дуже не сподобалося, вони вирішили, що в моєму віці думати про заміжжя – це, щонайменше, несерйозно.
Вони вже мене попередили, щоб я їх на другий Святвечір не чекала, бо їх не буде.
Мені так прикро, що словами не передати, не розумію, за що образилися на мене мої діти? Невже я не маю права бути щасливою хоч зараз? Адже звідки я знаю, що нас чекає, і скільки ще Бог нам відміряв?
Просто так, без штампу в паспорті, ми з Михайлом жит не можемо, адже що люди скажуть, у нас в селі так не прийнято.
Шкода, що мої діти мене не підтримали. Не розумію, чому вони так відреагували на цю ситуацію?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
