Якось так вийшло у мене, що після виходу на пенсію я вже один рік, як займаюся індивідуальним пошиттям одягу для жінок вдома.
Для мене це звична справа, адже я все життя пропрацювала швачкою, багато шила в своєму житті і легких виробів і важких, я люблю свою роботу і завжди любила.
Я люблю шити, це мені подобається і, щиро кажучи, виходить добре, тому займаюся цим із великим задоволенням.
А коли бачиш радість клієнток від отриманого результату, то з’являється відчуття своєї потрібності і корисності в цьому житті.
У мене є двоє онуків, я бабуся.
Хлопчики мої вже підросли, але їм ще потрібний догляд.
Невістка моя постійно відводить і забирає їх у школу і зі школи, водить за різними секціям та гурткам.
У неї на це йде більше половини часу вдень, тому у неї особливо можливості зайнятися своїми справами немає.
Нещодавно Оксана почала натяками мені говорити, що і я могла б взяти участь у вихованні моїх рідних онуків, їх діточок.
Це стосувалося того, щоб водила їх у школу та на гуртки, замість неї. А також, коли вона буде займатися домашнім господарством.
Все одно я на пенсії і часу у мене достатньо.
Я і не проти допомагати своїм дітям, а тим паче сидіти з онуками своїми.
Чим я і займаюся у вихідні дні.
Але будні дні у мене все розписано по хвилинах, хоча я на пенсії, але у мене є і свої справи, я зайнята людина.
Я повинна встигнути підготувати замовлення до певної стадії, щоб клієнтка могла прийти і здійснити примірку вже готових викройок.
А так як у мене клієнток багато, то цей процес і займає весь день, є жінки, які постійно одяг у мене шиють, самі розумієте, що жінки у віці хочуть одяг зручний, якісний і комфортний, а я стараюся зробити все, що подобається їм.
Виходить, що я працюю повноцінний робочий день, тільки просто в себе вдома, тому може здаватися, що я весь час сиджу біля телевізора і нічим не займаюся.
А потім, зазвичай, мені ще потрібно приготувати їжу і виконати усю свою домашню роботу, бо допомогти мені нікому.
Її за мене теж ніхто не зробить. Ось і виходить, що я вільна тільки в суботу і неділю.
Але Оксана все вважає, що раз я на пенсії і вдома знаходжуся, то часу у мене достатньо і на роботу з клієнтами, і на багаторазові походи з онуками по їх гуртках.
Вона зовсім не може зрозуміти, що підготовка замовлення та шиття одягу займає дуже багато часу у мене, адже це дуже клопітка праця.
А якщо я не буду шити, то залишуся без підробітку, це зрозуміло, бо за просто так мені ніхто гроші давати не буде.
А на мою пенсію особливо гарно не поживеш, після сплати комунальних послуг зовсім мало грошей залишається.
Навіть самого елементарного, і того не зможу собі дозволити.
Але невістка моя все не вгамовується.
Почала мого сина просити постійно, щоб він почав мене вмовляти.
Мовляв, я ж в першу чергу бабуся рідна своїм онукам, а потім вже все інше.
На цьому ґрунті у мене з моїм сином постійні суперечки, бо він теж тягне за дружиною своєю, перестав розуміти мене.
Він теж не вірить, що я цілими днями займаюсь замовленнями.
Зате додаткову копійку від мене беруть вони з величезним бажанням, коли я допомагаю їм.
Вони не запитують де я беру гроші, коли їм допомагаю.
Тільки ось зрозуміти мене, не вважають за потрібне, вони вважають, що я щось неправильно роблю.
Я вважаю, що дітей вони народжують для себе, а не для бабусь і дідусів, це їх рішення, їх відповідальність.
Тим більше що невістка не працює, у неї теж є вільний час, а я періодично їм допомагаю.
Чому в такому разі, я повинна на шкоду собі намагатися догодити своїй невістці? Я ніколи ні на кого не розраховувала, тому і зараз сама займаюся підробітком і ні від кого нічого не чекаю.
Розумію, що в наш час і молодим сім’ям дуже важко, тому не хочу бути тягарем для когось.
А нещодавно я взагалі перестала давати своїм дітям гроші, бо зовсім ні за що не мають мене, ніякої вдячності чи поваги я не бачу від них.
Так вони відразу це помітили.
На їх питання чому, я відповіла, що якщо мені доведеться кинути підробіток, то і моєї пенсії мені буде недостатньо для нормального існування.
А якщо справи підуть таким чином, то я буду просити додаткові кошти у них.
Сподіваюся, що мій натяк теж прийнятий до уваги і невістка з сином тепер добре задумаються перед тим, як просити, щоб я весь час приділяла онукам.
Я дуже їх люблю усіх, але мені теж хочеться жити гідно у такий непростий час, тому сама поки продовжую підробляти.
не знаю, чи правильно я чиню, що перестала їм допомагати. Бачу, що вони ще більше віддалилися від мене?
Як мені правильно чинити?
Фото ілюстративне.