Це Різдво вперше за 55 років я відзначала на самоті. Раніше ми завжди збиралися разом, я з радістю згадую ті часи, коли за столом збиралася вся моя сім’я – тоді ще були живі мої батьки, ми ще не були в розлученні з чоловіком і діти у нас були маленькі. Зараз старша дочка живе за кордоном, в Польщі, вийшла там заміж, а син цього літа одружився. Живуть молоді недалеко від мене, тільки ось зустрічатися зі мною у них немає ніякого бажання, навіть на свята.
Вся справа в тому, що з невісткою ми не зійшлися характерами. Я не буду говорити, що у мене дуже гарний характер, але такого норову як у невістки, ще й пошукати треба. Познайомилася я з нею майже рік тому – ось як раз після новорічних свят цього року. Син привів її під ранок до нас додому після вечірки друзів. Я пила на кухні чай і вони підсіли на сніданок.
Таке враження було, що я тут зайва, як в кафе за сусіднім столиком – я зауважила, що у дівчини немає ніякого сорому, коротко привіталася і далі не звертала на мене ніякої уваги: попила кави і зникла в кімнаті сина.
Вони поспали, ближче до вечора ця мадам зайняла ванну кімнату, безцеремонно скористалася моїм шампунем, бальзамом, феном, пінкою для волосся і знову молоді пропали. Я потім синові сказала, що мені все це не сподобалося, але він тільки віджартувався. Відтоді ця дівчина з’являлася у нас вдома регулярно.
Мабуть, мій докір все ж подіяв на неї – син передав. Тоді вона поставила у ванній свої пінки і шампуні, причому відсунувши мої. Крім того, вона безцеремонно брала з холодильника все, що їй подобається! На мої зауваження дівчина відповідала, що син теж тут живе, і він їй це дозволяє. Нашим непорозумінням не було кінця. Син сам все зрозумів, зняв квартиру і парочка поїхала.
А в серпні у них було весілля, зробили в невеликому кафе. Хоч я і не хотіла, але прийти довелося: невістку бачити не хотілося, та й колишній чоловік там був, якого я бачити тим більше не бажала. В основному я просиділа в куточку, дивлячись на те, як всі веселяться. У самий розпал весілля молодята підсіли до мене, мовляв – мамо, давай забудемо минулі образи, чого нам тепер ділити? Разом вже не живемо.
Я, ніби як, пом’якшала, але про мене тут же забули. Під шумок я викликала таксі і поїхала додому. Моє зникнення так ніхто, напевно, і не помітив. Мені потім тільки розповідав колишній чоловік, щоб вжалити, мовляв, я нікому не потрібна.
А потім у сина був день народження. Він нещодавно взяв нову машину в кредит, і я йому подарувала набір інструментів для авто. Невістка стала відразу насміхатися: навіщо для нової машини інструменти? Вона ж не ламається, а якщо щось і станеться, то автосервіс в допомогу. Причому вона робила це так уїдливо, що син її поставив на місце.
Тоді невістка почала спеціально у всьому ігнорувати мене, тільки син був люб’язний по відношенню до мене. Коли він проводив мене додому, невістка навіть в коридор не вийшла. Син вибачався за її поведінку, але і натякнув на мій характер – мовляв, теж не цукор, навіщо ж так відкрито показувати своє невдоволення.
Це був перший і останній раз, коли я була у них вдома. Відтоді ми не зустрічалися, лише син зрідка дзвонив. На Новий рік я була сама, але це для мене не дуже важливе свято, на відміну від Святого Вечора і Різдва. Ні вчора, на Святвечір, ні сьогодні на Різдво син не подзвонив і не написав. Я вже не кажу про те, що він не зайшов до мене в гості і залишив мене одну в таке велике свято.
Подруга кликала до себе, але теж не хочу: там у неї своя сім’я, чого я заважати буду. Навіть ніколи не уявляла, що доживу до такого. Мабуть, доведеться звикати, сумно це, дуже сумно.
Фото ілюстративне – teamo.
