fbpx
Життєві історії
На наступний день Віра, як зазвичай, прокинулася рано і вийшла у двір, щоб набрати води. Коли побачила на подвір’ї Одарку, дуже здивувалася, бо останнім часом жінка майже не виходила з дому. Літня жінка сказала, що все обдумала, і прийняла рішення – переписати свою хату на Віру

До Одарки в хату гості заходили не часто, жила вона на краю села, та й ні родичів, ні друзів не мала. Єдиний син давно поїхав в Америку, вже років 30 в село не приїжджав. Інколи лише телефонував матері, питав, як справи, і все.

З кожним днем справлятися з домашніми справами їй було все важче. Час від часу до неї заходила сусідка Віра. Дівчина була з багатодітної родини, разом з батьками і п’ятьма молодшими братами вони жили в старенькій хаті неподалік від Одарки. Батька у неї давно не стало, мама і на роботі працювала, і господарство вела, і дітей ростила.

Віра відразу після школи пішла вчитися на заочне, щоб допомагати матері. Прокидалася до світанку, обходила корову, поралася на грядках, варила їсти, відправляла братів в школу. А коли мала вільну хвилину, бігла до Одарки, прихопивши з собою тарілку тепленького борщику чи вареників. Їй не шкода, навпаки, приємно.

Останнім часом Одарка майже не виходила з хати, тому візити Віри її дуже підтримували. Як тільки Одарка отримувала пенсію, намагалася дати Вірі гривень сто-двісті, віддячити за її доброту. Віра візьме ці гроші, піде в магазин, купить цукерків і віддасть старенькій. Не могла вона у неї брати гроші, бо бачила, що пенсія і так невелика.

Одного разу Віра прийшла до Одарки, принесла їй кілька котлет, які майже цілий ранок смажила для своєї численної родини. Сказала, що напевно, більше не прийде, бо хоче їхати в місто разом з своїм нареченим.

Любомир зробив їй пропозицію, думають побратися, але не мають де жити. Він теж з багатодітної родини, тому привести її до себе не може. У Віри теж місця мало. Вирішили їхати в місто, шукати роботу і знімати житло. Але Віра пообіцяла, що буде приїжджати щотижня до матері, тому буде заходити і до Одарки.

На наступний день Віра, як зазвичай, прокинулася рано і вийшла у двір, щоб набрати води. Коли побачила на подвір’ї Одарку, дуже здивувалася, бо останнім часом жінка майже не виходила з дому.

Літня жінка сказала, що все обдумала, і прийняла рішення – переписати свою хату на Віру, бо вона давно їй стала рідною. Син і внуки далеко, вони не повернуться, то ж свій будинок Одарка вирішила віддати Вірі.

Дівчина була спантеличена, бо не очікувала такого подарунка. Запитала, чи син не буде проти. Одарка відповіла, що вночі говорила з сином по телефону, він сказав, що давно пора було так зробити, бо і сам відчуває себе в боргу перед Вірою, яка стільки часу піклується про його маму.

В місто Віра не поїхала. Після одруження вони з чоловіком пішли жити до Одарки, про маму і братів Віра не забувала, тепер вже бігала до них, добре, що живуть вони по-сусідству.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page