За чотири роки шлюбу мені здавалося, що я добре знаю свого чоловіка. Ми обоє добре заробляли, то ж поки я не пішла в декрет, усі витрати ми ділили навпіл. До цього моменту між нами практично не було непорозумінь. Але зараз склалася дуже неоднозначна ситуація, і я навіть не знаю, що думати.
Ситуація дуже делікатна. Зараз ми з чоловіком живемо в однокімнатній квартирі, купленій моєю мамою. Півтора роки тому у нас народилася дитина і в одній кімнаті нам дуже тісно.
Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що настав час міняти квартиру. У мене є гроші від продажу нежитлового приміщення, купленого до шлюбу, плюс продамо цю квартиру, в якій живемо. У чоловіка немає грошей на квартиру, але його батьки готові нам допомогти, продати свою трикімнатну, дати нам двісті тисяч гривень і виїхати в двокімнатну квартиру. Коротше, так і наберемо необхідні 800 тисяч (приблизно така сума нам потрібна для купівлі квартири в новобудові, і це ще без ремонту).
Я чоловікові сказала, що в кредит влазити не хочеться, якщо вже така ситуація, давай записуємо квартиру так – половина квартири мені, інша половина – пропорційно вкладеним часткам. Він образився і не розмовляє зі мною, нібито я йому не довіряю і все таке. Справа в тому, що я юрист за освітою і знаю, які ситуації бувають в житті.
На наступний день прийшла мама чоловіка, щоб розібратися в ситуації. Я розповіла їй все, що говорила чоловікові. Вона мене вислухала і сказала, що я не права. Квартира буде куплена спільно, значить має належати нам обом в рівних частках, а те, що я вкладу більше грошей – не важливо. В сім’ї нема твоїх-моїх грошей, всі гроші спільні. Ось так!
Я запитала, а що буде, якщо ми раптом надумаємо розлучатися. Свекрусі це питання дуже не сподобалося, вона навіть образилася, мовляв, вона заради нашого комфорту готова продати свою обжиту велику квартиру і переїхати в меншу, а я думаю про розлучення.
Чи правильно я міркую, коли кажу, що квартиру треба ділити відповідно вкладеним часткам. Чи я дійсно якось ображаю свого чоловіка такими розмовами? Він мені каже: «Що б не трапилося, але я тебе ніколи з дитиною з квартири не виселю, краще сам піду. А ти тут в такій дріб’язковій формі убезпечити себе хочеш».
Одним словом, сумно. Квартиру ми ще не купили, а вона вже спричинила між нами перші серйозні непорозуміння.
Фото ілюстративне – marieclaire.
